Модуль 4: Безпека спеціаліста

 

1. Що таке синдром вигорання?

            Працюючи з вимушено переселеними сім`ями та їхніми дітьми, спеціалісти зустрічають дітей і дорослих, які переживають багато різних емоцій, зокрема печаль, розгубленість, гнів, почуття провини і страх. Може так статися, що психолог працюватимете довгі години і дні, мало будете спати та відпочивати. Це також може вплинути як на спеціаліста, так і на його родину та зробити цей досвід надання допомоги більш особистим та емоційним.

            Допомога дітям і сім’ям, які зазнали тяжких випробувань, може стати корисним особистісним досвідом. Проте цей досвід може бути також дуже складним. Тяжко дивитися, як люди страждають і сумують, коли вони втратили своїх близьких або бояться того, що може статися з ними в майбутньому. Часто так трапляється, що співробітники, які працюють з постраждалими дітьми, їхніми батьками чи піклувальниками, переживають сильні емоції. Вони можуть бути переповнені почуттями відчаю, гніву, провини або втрати контролю. Можуть звинувачувати себе у неспроможності задовольнити потреби та очікування дітей і дорослих. У цих умовах рівень стресу зростатиме, і може виникнути ризик вигоряння.

            Іншими словами, спеціалісти «допомагоючих» професій (соціальні працівники, психологи) використовують свою особистість як головний робочий інструмент і страждають від розповсюдженої професійної деформації, яка в науковій літературі називається синдром вигорання.

            Вигорання – це стан емоційного, психічного та фізичного виснаження зі зниженим відчуттям працездатності, викликаний надмірним і тривалим напруженням. Як правило, це пов’язано з роботою, коли людина почувається пригніченою і не може реагувати на нові виклики життя.

            Прояви вигорання – це відсутність зацікавленості або мотивації для продовження роботи, зменшення продуктивності та енергії, з`являється почуття безнадійності, знесилення та образи. Спеціаліст може відчувати себе виснаженим і втомленим уже на початку робочого дня, відчувати відчуженість і деперсоналізацію чи цинічну дистанційність (Beerlage, Kleiber, 1990).

            Як це відбувається? На початку є величезний запас сил і ресурсу. Потім «допомагаючий» спеціаліст  стикаємося зі складнощами і інколи з`являється відчуття, що ти лишився сам на сам зі своїми проблемами. Починається роздратування і виникають питання, що все це тільки тобі одному треба. Тут і проявляється вигорання. Як ми про нього дізнаємося? З`являється роздратування, тривога, незадоволеність собою, тими хто нібито мав нам допомагати, відчуття втоми, порушується сон, міняється апетит, міняється режим дня, приносяться проблеми додому (злість спрямовується на сім`ю – дітей, батьків). Спеціаліст починає розповідати вдома про тих людей, з якими працює; не може відійти від того, з чим сьогодні працював і що переживав.

            Отже, вигоряння може загрожувати працездатності, відносинам та здоров’ю. Іноді його називають «депресією на роботі», тому що його симптоми схожі з симптомами депресії, але проявляються тільки щодо робочого середовища.

 

1.1. Стадії емоційного вигорання.

 

На сьогоднішній день існує кілька теорій, які виділяють стадії емоційного вигорання.

1. Дж. Грінберг в своїй теорії виділяє 5 стадій в процесі емоційне вигорання:

Перша стадія («медовий місяць»). Спеціаліст задоволений роботою і завданнями, відноситься до них з ентузіазмом. Та по мірі продовження робочих стресів професійна діяльність починає приносити все менше задоволення і спеціаліст стає менш енергійним.

Друга стадія («нестача пального»). З`являється втома, апатія, можуть виникати проблеми зі сном. При відсутності додаткової мотивації та стимуляції у спеціаліста пропадає інтерес до своєї роботи та знижується продуктивність діяльності. Можливі порушення трудової дисципліни і віддаленість від професійних обов`язків. У випадку високої мотивації спеціаліст ще може продовжувати горіти, використовуючи внутрішні ресурси, але це шкодить його здоров`ю.

Третя стадія (хронічні симптоми). Робота без відпочинку призводить до таких фізичних явищ як виснаження та схильність до захворювання, а також психологічним переживанням – хронічній дратівливості, злості чи почуттю пригніченості. Присутнє постійне переживання нестачі часу, щоб усе встигнути зробити.

Четверта стадія (криза). Як правило, розвиваються хронічні захворювання, в результаті чого людина частково чи повністю втрачає працездатність. Посилюються переживання незадоволення власною ефективністю та якістю життя.

П`ята стадія («пробивання стіни»). Фізичні і психологічні проблеми переходять в гостру форму і можуть спровокувати розвиток небезпечних для життя людини захворювань. У людини виявляється стільки проблем, що працювати вона більше не може.

 

2. Б.Перлмана та Є.Хартмана в своїй динамічній моделі виділяють 4 стадії емоційного пигорання:

Пеша стадія: напруженість, яка вимагає додаткових зусиль для адаптації в ситуативних робочих ситуаціях. Напруженість може бути викликана двома типовими ситуаціями: недостатність навичок та вміння спеціаліста для виконання професійної діяльності та  невідповідність очікувань, потреб чи цінностей в роботі.

Друга стадія: сильні відчуття та переживання стресу. Стресогенні ситуації можуть виникати через брак конструктивного оцінювання своїх можливостей спеціалістом та усвідомлених вимог робочої ситуації. Перехід з першої на другу стадію багато в чому залежить від внутрішніх ресурсів спеціаліста.

Третя стадія: реакція основних трьох класів (фізичних, афективно-когнітивних, поведінкових) в індивідуальних варіаціях.

Четверта  стадія: емоційне вигорання як багатогранне переживання хронічного психологічного стресу. Основні характеристики: фізичне та емоційне виснаження, переживання суб`єктивного неблагополуччя – певного фізичного чи психологічного дискомфорту.

 

3. М. Буріш (Burisch, 1994) в свої моделі показав ряд стадії, які походить синдром емоційного вигорання. На початку виникають значні енергетичні затрати – як наслідок екстримально високої позитивної установки на виконання професійної діяльності. По мірі розвитку синдрому виникає почуття втоми, яке змінюється розчаруванням та втратою інтересу до діяльності. Буріш відзначає, що розвиток емоційного вигорання – це питання індивідуальне і залежить від емоційного сфери та умов, в яких спеціаліст перебуває, виконуючи свою професійну діяльність. Всі спеціалісти, від яких очікують не лише піклування, поради чи зцілення, але й безперервну емоційну участь, входять в зону ризику.

М.Буріш виділяє наступні фази:

1. Попереджувальна фаза.

    а) Надмірна участь:

            - надмірна активність;

            - відмова від власних потреб, не пов`язаних з роботою, відкидання переживання невдач

              та розчарувань;

            - обмеження соціальних контактів.

    б) Виснаження:

            - почуття втоми;

            - безсоння;

            - загроза нещасних випадків

2. Зниження рівня власної участі:

    а) по відношенню до колег по роботі та пацієнтів:

            - втрата позитивного сприйняття колег;

            - перехід від допомоги до тотального контролю;

            - приписування вини за власні невдачі іншим людям;

            - домінування стереотипів в поведінці стосовно колег по роботі, пацієнтів – прояв

              негуманного підходу до людей.

    б) по відношенню до інших оточуючих:

            - відсутність емпатії;

            - байдужість;

            - цинічні оцінки.

    в) по відношенню до професійної діяльності:

            - небажання виконувати свої обов`язки;

            - штучне продовжування собі перерв в роботі, запізнення, бажання піти з роботи

              раніше;

            - акцент на матеріальний аспект при одночасній незадоволеності роботою.

    г) зростання вимог:

            - втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах;

            - відчуття переживання того, що інші люди тебе використовують;

            - заздрість.  

3. Емоційні реакції:

    а) Депресія:

            - постійне почуття вини, знижена самооцінка;

            -  безпідставні страхи, лабільність настрою, апатії

    б) Агресія:

            - захисні установки, звинувачення інших, ігнорування своєї участі в невдачах;

            - відсутність толерантності і здатності до компромісу;

            - підозрілість та конфлікти з оточенням.

4. Деструктивна поведінка:

    а) Сфера інтелекту:

            - зниження концентрації уваги, відсутність здатності виконувати складні завдання;

            - ригідність мислення, відсутність уяви.

    б) Мотиваційна сфера:

            - відсутність власної ініціативи;

            - зниження ефективності діяльності;

            - виконування завдань строго за інструкцією. 

    в) Емоційно-соціальна сфера:

            - байдужість, уникання неформальних контактів;

            - відсутність участі в житті інших людей або надмірна прив`язаність до когось                       конкретно;

            - уникання тем, пов`язаних з роботою;

            - самодостатність, самотність, відмова від улюблених занять, нудьга.

5. Психосоматичні реакції та зниження імунітету:

            - нездатність до релаксації у вільний час;

            - безсоння, сексуальні розлади;

            - підвищений тиск, тахікардія, головні болі;

            - болі в хребті, розлади травлення;

            - залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю. 

6. Розчарування та негативна життєва установка:

            - почуття безпорадності і безглуздості життя;

            - екзистенціальний відчай.

М. Буріш звертає увагу на те, що сильна залежність від роботи призводить в кінцевому результаті до повного відчаю та екзистенціальній пустоти. Вигорання, це в першу чергу, загубленість в лабіринті цінностей і сенсів, втрата життєтворчих смислів.

 

2. Що може призводити до вигорання?

 

В.Франкл відмічав, що неважливо скільки страждань ввійшло в душу – воно повністю заповнює її. Коли ми стикаємося з травмою, ми самі травмуємося.

Деякі фахівці, які протягом тривалого часу працюють з травмованими дітьми і батьками, можуть відчути симптоми травматизації. Йдеться про вторинну травматизацію.

 

2.1. Вторинна травматизація

 

Вторинна травматизація – це стан виснаження і дисфункції  (біологічної, психологічної

та соціальної) в результаті тривалої роботи з травмованими людьми та впливу їхнього емоційного стану на вас, що може призводити до ре-активації ваших особистих травматичних історій. Вторинна травматизація – це питання перебування спеціаліста в «колах уразливості».

Симптоми вторинної травматизації:

1. Змінений погляд на життя. Умови роботи, за яких доводиться часто бути свідком страждань, травм дітей, їхніх батьків та піклувальників, можуть привести помічника до втрати довіри до інших людей та до зміни його уявлення про життя. Змінена ідентичність та зміна погляду на життя призводить до змін у відносинах з іншими людьми і у характері та особистості.

2. Проблеми у близьких стосунках. Виснаження від роботи в неспокійному середовищі з людьми в стресовому стані, часто протягом довгих годин без перерви може вплинути на відносини із сім’єю та друзями. Вам може бути важко поділитися своїми проблемами. Це може створити дистанцію між вами і вашими близькими.

3. Проблеми з концентруванням та запам’ятовуванням. Всі перелічені вище симптоми та проблеми зі сном, дуже імовірно, можуть привести до труднощів з концентрацією та запам’ятовуванням.

4. Синдром почуття вини людини, яка не страждала. Важко дивитися, як інші страждають. Іноді це може призвести до виникання почуття вини за те, що люди, яким Ви допомагаєте, так багато страждали, а Ви ні.

5. Зростаюче негативне збудження. Робота в стресовій ситуації з дітьми та сім’ями в стресовому стані – це не той досвід, що розслаблює. Це часто вимагає цілеспрямованих дій та різноманітних комунікацій з багатьма різними людьми.

6. Труднощі у розмежуванні роботи й особистого життя. Постійне відчуття, що проблемні діти та сім’ї залежать від Вас, може призвести до стирання межі між роботою і особистим життям. У крайніх випадках робота і особисте життя зливаються повністю. Особливо, коли ви живете і працюєте зі своїми колегами в одному середовищі цілодобово під час надзвичайних ситуацій. Це може негативно вплинути на стосунки з родиною і друзями.

7. Зниження рівня толерантності. Залученість до роботи з дитячими травмами протягом тривалого періоду може зробити вас менш терпимими до проблем інших людей. Ви можете стати дратівливими й емоційно далекими від родини та друзів. Ви також можете настільки звикнути до травм, що перестанете співчувати іншим людським труднощам.

8. Страх роботи з певними категоріями людей. Помічники з величезним обсягом роботи, надто великою кількістю випадків жорстокого поводження, а також випадків, які викликають тривожність у них самих, можуть поступово почати боятися працювати з випадками, що можуть їх самих травмувати. Це нормальні реакції на великий обсяг роботи протягом тривалого періоду. Якщо ви не почуваєтесь упевнено, попросіть колегу взяти цю роботу на себе.

 

2.2. Надмірне та недостатнє залучення спеціаліста до роботи.

 

Рівень залученості до роботи з дорослими та дітьми, які перебували у стресових ситуаціях відіграє важливу роль у боротьбі зі стресом і вигорянням. Надмірне та недостатнє залучення до роботи спеціаліста – це деструктивні способи, які можуть поставити під загрозу здатність спеціаліста справлятися зі стресом. Важливо усвідомлювати ризики обох видів участі, тому що коли працювати в один із цих способів тривалий час, це може призвести до вигоряння, негативно вплинути на ваше благополуччя і здатність піклуватися про інших.

Розглянемо типові поведінки спеціаліста на різних рівнях залученості.  

 

Типова поведінка надмірно залучених спеціалістів:

• Я спаситель/рятівник. Амбіції «допомагаючого» спеціаліста можуть полягати в спасінні/рятуванні травмованих дітей та їхніх сімей. Невдача в цій роботі призведе до серйозних розчарувань і підірве віру у власні сили та здібності.

• Все роблю самостійно. Ви як помічник вважаєте, що ніхто не може виконати вашу роботу краще й професійніше за вас. Ви думаєте, що дорослі чи діти довіряють лише вам.

• Все буде вирішено. Ви доводите свою відповідальність за дитину до крайності й не залишаєте можливостей для батьків та самої дитини. Ви можете проводити вечори і ночі, намагаючись врегулювати все.

• Перебільшена відповідальність за почуття дитини. Ви вважаєте, що печаль, сум дитини – ваша провина, що такі почуття спричинені тим, що ви недостатньо добре виконали свою роботу. Межа між власними почуттями і почуттями дитини може стати розмитою. Якщо дитина сумує, ви також сумуєте. Якщо дитина сердиться, ви теж надмірно сердитеся. Це дуже емоційно перевантажує.

• Надмірне переймання проблемами людей. Це може змінити ваше сприйняття світу як загалом безпечного місця на протилежне (світ – небезпечне місце). Травмовані люди сприймаються як жертви, а не як ті, кому пощастило залишитися в живих; ваша увага зосереджена на проблемах, а не на ресурсах. Ризик вигоряння є високим.

 

Типова поведінка недостатньо залучених спеціалістів:

• Цинізм. Результатом стає відсутність догляду за дитиною і сім’єю в стресовому стані. Ви, напевно, відчуваєте, що дитина та її сім’я повинні самостійно взяти себе в руки, що немає жодних причин їх підтримувати. Ви також можете подумати, що дитина та члени її сім’ї нещирі, що вони перебільшують свої проблеми. Складовою цинізму є елемент ворожості.

• Менше контактів. Природним наслідком цинізму є зменшення контактів з дитиною та її сім’єю. Ви не допомагаєте дитині, хоча це частина вашої роботи. Ви, можливо, не хочете долати культурні та релігійні бар’єри, які заважають допомогти, наприклад, зґвалтованій жінці.

• Відсутність відповідальності за дитячі та батьківські реакції. Цинічний співробітник може також ігнорувати свої обов’язки, не підтримувати дитину та її родину і зневажати їхні реакції.

• Відсутність емпатії. Коли ви чините опір щодо допомоги дитині, ви також не хочете зрозуміти дитину та її сім’ю; ви утримуєтеся від спостереження за їхнім станом і реакціями.

• Звинувачення. Звинувачуючи дитину та її родину і стверджуючи, що вони самі винні у своїх проблемах, ви уникаєте участі у наданні допомоги.

• Зміна теми. Коли дитина або члени її сім’ї розповідають про свої труднощі, ви змінюєте тему розмови і говорите про щось інше.

 

3. Профілактика вигорання.

 

Практична вправа для «допомагаючого» спеціаліста  «Робота з горем і втратами».  

Люди, професійні обов`язки  яких зіштовхують їх зі смертю, повинні добре розібратися з тою роллю, яку смерть відіграє в людському житті. Вони повинні вміти відділити власний досвід і свої власні переживання від досвіду і переживання тих людей, яким вони повинні надати допомогу.

Час проведення:30 хвилин

Завдання: розбийтеся на пари, роздайте опитувальник кожному. Відведіть по 15 хв на відповіді один одному. Спостерігайте за вашими реакціями. Через 30 хв поділіться своїми враженнями від своїх почуттів та спостереженнями за колегою.

Мета практичної вправи:

- показати наскільки можуть включатися особисті переживання при роботі з постраждалими, які переживають горе та втрати;

- показати наскільки важливим в роботі  є визначення меж і розуміння власних можливостей для роботи.

 

Питання для вправи «Робота з  горем і втратами».

Необхідно відповісти на питання. Ступінь участі в роботі спеціаліста буде залежати від власного вибору.

 

Особисті втрати там методи опанування особистого горя:

1. Першою значною для мене смертю виявилася смерть:

2.  Мені тоді було………років.

3. Я пам`ятаю, що в той момент я відчувала (в):

4. Першими похоронами, в яких я брала участь, були похорони:

5. Мені було………років.

6. Головне, що мені тоді запам`яталося, було наступне:

7.  Остання значна для мене втрата була (час  та обставини):

8. Як я справлялася (вся) з цією втратою:

9. Перша зустріч зі смертю в моєму професійному житті:

10. Що я би хотів сказати редактору телевізійної програми новин, яка показує картини нещастя (воєнних дій чи їх наслідків):

11. Коли я думаю про спотворені тіла, я:

12. Коли я думаю про смерть, я:

13. Існують звичаї та ритуальні процеси, які я тяжко переношу:

14. Хто допомагає мені в роботі з людьми, які втратили близьких:

15. Я змогла (міг) би розповісти про мій власний досвід людям, які переживають горе, за наступних обставин:

 

Загальні положення.

            Щоб запобігти появі почуттів і реакцій, які можуть негативно вплинути на вашу роботу, призвести до нехтування власною безпекою, соціальними та фізичними потребами, важливо, аби спеціалісти визнали важливість регулювання стресів під час виконання роботи з надання допомоги сім`ям вимушених переселенців та їхніх дітей.

            В усіх спеціалістів, які займаються наданням допомоги, звісно, будуть ситуації для переживання. Це не можна ігнорувати, навпаки, їх треба розглядати та опрацьовувати. Як професійний і відповідальний спеціаліст ви повинні помітити і обговорити з керівництвом чи колегами будь-який випадок, що міг би перешкодити вашій роботі, безпеці, вашій та людей, яким ви допомагаєте

            Важливо весь час дбати про свою фізичну і емоційну безпеку. Спеціаліст, який допомагає, є також відповідальним  за власне здоров’я і безпеку. В першу чергу потрібно берегти себе. 

            Переживати стрес від роботи в надзвичайних ситуаціях – нормальне явище, але якщо стрес зростає чи продовжується тривалий час і залишається без уваги, він може почати негативно впливати на ваше благополуччя, і це вплине на якість допомоги, яку ви надаєте іншим.

            Підтримка з боку керівництва є важливою. Можна провести тренінг з управління стресом для співробітників. Питання управління стресом мають обов’язково розглядатися на регулярних робочих зустрічах – це має бути пріоритетним і підтримуватися керівництвом. Керівництво також несе відповідальність за забезпечення допомоги персоналу, який перебував у стресових ситуаціях.

            Одним з важливих способів допомогти зменшити стрес і поліпшити ресурси для подолання стресу є участь у підтримці інших колег, коли ви можете поділитися проблемами, пов’язаними з роботою, з колегами, яким ви довіряєте і з якими почуваєтесь комфортно; з якими ви можете обговорити ситуацію і визначити варіанти її зміни та зменшення стресу.

 

3.1. Правила безпеки спеціаліста.

 

Нейтральність – це найосновніша з основ в роботі психолога чи соціального працівника. Але як зберігати таку нейтральність у ситуації, коли спеціаліст сам переживає травматичні події, коли він сам емоційно включений в процес і займає якусь свою позицію по відношенню до подій, які відбуваються в країні. Не треба забувати, що спеціаліст в першу чергу людина і нічого людське йому не чуже. Власне, це людське і призводить до вигорання в роботі. Тому необхідно дотримуватися певних правил та рекомендацій для роботи в таких життєво складних ситуація.

 

Основні правила безпеки спеціаліста, який допомагає (соціальний працівник, психолог):

1. Спеціаліст повинен визначати рівень своїх можливостей. Розділення особистих переживань від досвіду переживань людей, яким надається допомога. Знання своїх слабких місць чи факторів ризику для вашої психіки – це можливість усвідомлено робити вибір, з ким ви можете працювати, а з ким - ні.

2. Спеціаліст повинен економно використовувати свій особистий ресурс. Потрібно бережливо ставитися до самого себе. Важливо, щоби не створити плутанини стосовно кордонів з людиною, якій ви допомагаєте, – занадто зблизитися чи дистанціюватися. Допомогти комусь знайти шлях уперед не означає розв’язати його проблеми, це радше значить підтримати людину в пошуку власних рішень.

3. Спеціаліст повинен оптимально ставитися та збалансовано залучатися до виконання роботи.

4. Для збереження емоційної рівноваги працювати краще в парі з колегою, особливо, коли це стосується роботи з горем та втратами. Колега зможе вас підтримати у випадку стресогенної ситуації. У вас буде кілька хвилин, щоб передихнути і скористатися швидкими способами самодопомоги.

5  Потрібно використовувати різні способи для зменшення стресу.

6. Необхідно відслідковувати зміни в емоціях, поведінці та своєму психологічному стані, а також звертати увагу на можливі зміни у ваших  колег.

7. Звертатися за допомогою до керівництва у разі потреби.

8. Пам`ятати про професійну гігієну. Брати участь в інтервізійних групах чи супервізіях.

 

Яке необхідне ставлення та залучення спеціаліста до роботи, щоби уникнути вигорання:

• Залученість спеціаліста як помічника та здатність зважати на факти. З одного боку, ви хочете дізнатися більше про дитину, її звичайну поведінку, причини стресу. З іншого боку, ви зберігаєте здатність зважати на факти. Ви робите все можливе, щоб зберегти об’єктивність. Ви тримаєте професійну дистанцію, вам добре відомо, що прийде час, коли ви більше не будете допомагати дитині. Ви не є частиною її сім’ї, ви тільки допомагали, ви не доступні 24 години на добу. Ви визначаєте, що реально ви можете зробити для цієї сім’ї, і ви знаєте свої обмеження. Ви допомагаєте розвитку потенціалу дитини та її родини: здатності подолати стрес, а батькам – виконувати свої батьківські обов’язки. Ви не можете обіцяти неможливе. Психолог не є чарівником, психолог є помічником в складній життєвій ситуації.  

• Емпатія і професійна дистанція. З одного боку, ви використовуєте свої навички емпатії для розуміння причин дитячих емоцій, думок і стану. З іншого боку, ви тримаєте професійну дистанцію, не плутаєте почуття і думки дитини чи дорослого зі своїми.

• Баланс замученості спеціаліста. Усвідомлюючи свою відповідальність за надання послуг дитині та її сім’ї відповідно до ваших професійних знань та призначення, ви також маєте тримати дистанцію і знати свої обмеження.

• Стратегія роботи з дитиною. Ви отримуєте різнобічне розуміння проблем та розробляєте стратегію для того, що має бути зроблено. Проте ви не є частиною проблем. Ви допомагаєте дитині та її родині. Ви – професіонал. Усвідомлюйте свої власні кордони і обмеження.

• Захист вашого особистого життя. Коли ви не на роботі, ви маєте займатися чимось, що відрізняється від вашого професійного життя – наприклад, приділіть увагу власній родині, дозвіллю.

 

Що потрібно визнати і усвідомити спеціалісту, щоби захистити себе від вигорання:

        ·         ви не в змозі робити все;

        ·         ви не є незамінними;

        ·         ви не відповідальні за все;

        ·         розділяти або змінювати свої навантаження;

        ·         планувати час для відпочинку і релаксації: відвідувати концерти, театр, читати книги тощо.

        ·         довіритися кому-небудь, знайти з ким поговорити;

        ·         дозволити собі насолоджуватися буденними подіями;

        ·          планувати час з родиною, друзями та дотримуватися цього плану;

        ·         добре харчуватися;

        ·         виконувати фізичні вправи;

        ·         організувати належну підтримку і супервізії своєї роботи.

 

             

3.2. Способи допомоги спеціалістам при вигоранні

 

3.2.1. Стратегії для зменшення стресу.

Психологічні, емоційні й особисті:

• Контролюйте себе. Відчувайте ознаки стресу і реагуйте на них, щоб запобігти погіршенню стресового стану.

• Зосереджуйтеся на конкретних питаннях, на тому, що можна змінити. Не зупиняйтеся на серйозніших проблемах, які перебувають поза межами вашого контролю.

• Плануйте реалістичні очікування від себе.

• Робіть те, що ви любите: читайте книги, слухайте музику, грайте в ігри, приділяйте час своєму хобі.

• Практикуйте методики релаксації, такі як медитація, йога тощо.

• Не забудьте приділяти увагу своєму повсякденному життю і сім’ї.

• Пам’ятайте про своє почуття гумору.

• Підтримуйте здоровий баланс між серйозними і радісними справами.

• Беріть участь у релігійних чи духовних практиках, що відповідають Вашим інтересам.

Фізичні:

• Тримайте своє тіло в гарній формі, пам’ятайте про тренування.

• Виділяйте побільше часу для сну.

• Їжте регулярно, споживайте здорову їжу.

• Обмежте вживання алкоголю і тютюну.

Соціальні:

• Підтримуйте гарну соціальну комунікацію: залишайтеся на зв’язку із сім’єю та друзями.

• Залишайтеся соціально активними: якісно проводьте час з друзями та родиною.

• Діліться своїми почуттями з колегами, друзями або родиною.

• Повідомляйте про свої потреби іншим людям.

• Надавайте підтримку іншим людям і показуйте, що Ви дбаєте про них.

Пов’язані з роботою:

• Зверніться до свого керівника, якщо Вам потрібна допомога.

• Попросіть чітких посадових інструкцій, щоб знати, чого від Вас очікують.

• Спробуйте урізноманітнити свою роботу, щоб не робити те саме весь час.

• Будьте готові до важких періодів у роботі.

• Зробіть перерву, коли це необхідно.

• Створіть систему підтримки колег.

• Не працюйте більше годин, ніж потрібно.

• Проведіть час з колегами для якісного відпочинку.

 

3.2.2. Адресні поради для спеціалістів, які допомагають постраждалим і знаходяться в зоні ризику вигорання в професії.

 

Рекомендації спеціалісту щодо підтримки себе самого (своєї психічної безпеки) та своїх колег в критичній ситуації:

Дані рекомендації - це фактично експрес-допомога. Їх можна використовувати для себе і колег (психологів чи соціальних працівників), для волонтерів, вчителів та всіх, хто допомагає. В моменти сильної напруги чи перебуваючи в стресі ми часто забуваємо, де наші ресурси і резерви. Що можна зробити у випадку, коли в якийсь момент психолог відчує, що емоції настільки сильні і напруга зростає, що сил впоратися зі своїм станом немає. Спеціаліст повинен бути до цього готовий і знати, що можна використати тут і зараз для своєї психічної стабілізації.

Перед початком роботи:

1) підготуйте список того, що ви любите і що вам дає задоволення: улюблена пісня, книжка, молитва, розмова з подругою тощо. Коли немає сил і навалюється втома – люди, як правило, забувають те, що вони люблять. Та у вас напоготові список -  ви його берете  і убезпечуєте себе.

2) намалюйте на папері місце, де вам було б добре і ви почували б себе в безпеці. При необхідності перенесіть себе в те уявне місце.

 

Можна також скористатися способами,які пропонує практикуючий психолог МадленаРозенблюм-Санчук.

1) Фокусоване дихання.

Застосування техніки:

- Вдихаємо через ніс (так повільніше всмоктується повітря), рахуємо 1,2,3 - затримка на 3 і видихаємо через рот дуже спокійно (повітря краще виходить з легенів).

- Коли ми дихаємо, ми думаємо:

Вдихаємо: «Я вдихаю і даю собі енергію, спокій, життя»

Видихаємо: «Зараз з мене виходить біль, горе, розчарування, весь відпрацьований матеріал». Коли видихаємо, уявляємо маленьку повітряну кульку (колір вибирайте самі) і думаємо; «Я видихаю в кульку відпрацьоване повітря, і вся тривога з кулькою летить в небо, яке є захищеним». Слідкуйте за тим як кулька летить вгору і забирає з собою тривогу, суєту, біль.

Робимо так 6 раз.

2) Техніка розмова та час з колегами по роботі. 1 чи 2 рази в тиждень збирайтеся – 30 хв можете говорити про те, що вам не вдалося. Наступна година – розповідайте тільки те, що вам вдалося. Можете посміятися, згадавши якісь кумедні ситуації, щось разом подивитися, послухати музику, щось обговорити. Ви повинні зрозуміти, що ви не одні і крім роботи є й інші справи.

3) Очищення помислів. Ви йдете спати, задайте собі три питання: які три речі сьогодні примусили мене посміхнутися, які засумувати і що я сьогодні для себе зрозуміла. 

 

Рекомендації керівникам щодо залучених спеціалістів в роботу з дітьми та їхніми сім`ями, тимчасово переміщених в регіони України з  з тимчасово окупованих територій і районів проведення антитерористичної операції

• Будьте постійно доступні для допомоги у надзвичайних ситуаціях.

• Проводьте регулярні зустрічі для забезпечення управління та підтримки.

• Забезпечте супервізію та інтервізію для персоналу.

• Забезпечте помічників чіткими описами їхніх посадових обов’язків, ролей, зон відповідальності та очікувань.

• Заохочуйте та підтримуйте своїх спіціалістів.

• Поважайте конфіденційність, щоб люди могли почуватися в безпеці й звертатися по допомогу.

• Створіть середовище, в якому спеціалісти могли б обговорювати свої проблеми відкрито, не боячись наслідків.

• Наголошуйте на необхідності самодопомоги.

• Звертайтеся до інших кваліфікованих спеціалістів за професійною допомогою, якщо це необхідно.

 

Пам`ятка для «допомагаючих» спеціалістів (соціальних працівників, психологів):

Пам’ятайте, що кожен в житті стикається зі стресом. Коли ви, працюючи з дітьми та сім’ями, які пройшли через травматичні інциденти або мають інші проблеми та стреси, відчуваєте, що стрес зростає і впливає на вас негативно, пам’ятайте:

 

• Ваші реакції є нормальними.

• Не будьте до себе занадто вимогливими.

• Поговоріть з ким-небудь, кому ви довіряєте.

• Не намагайтеся приховувати почуття.

• Не займайтеся самолікуванням.

• Продовжуйте працювати над звичайними завданнями.

• Якщо стрес зростає і заважає вашому благополуччю та функціонуванню, зверніться за

професійною порадою та за допомогою до керівництва.

 

3.3. Професійна гігієна спеціаліста: супервізія, інтервізія.

 

Професійна гігієна життєво необхідна спеціалістам, які зайняті в процесі допомоги сім`ям вимушених переселенців та їхнім дітям. Суть такої допомоги полягає не лише в тому, щоби підтримати роботу спеціаліста на професійному рівні, а й навчити спеціаліста якими способами можна проводити професійну гігієну, тобто проводити профілактику  синдрому вигорання та можливість справлятися з вторинною травматизацією.

 

Існують різні форми обговорення процесу допомоги постраждалим:

Збори: носять здебільшого організаційний характер та охоплюють дві теми, наприклад, питання стосовно управління (створення та організація умов роботи для команди) та питання стосовно покращення якості соціальної роботи.

Обговорення випадку: фіксується на конкретному випадку, який може включати всіх, хто включений в даний процес (соціальний працівник, психолог, учитель, можливо, медичний персонал), щоби мати розуміння тих процесів, що відбуваються та досягти згоди в подальшому процесі надання допомоги.

Інтервізія та супервізія: це такий формат обговорення, коли спеціалісти навчаються для покращення якості своєї роботи.

Схожість інтервізії та супервізії:

Обидва формати сфокусовані на процесі навчання і розвитку спеціаліста, їхня ціль – розширити знання, удосконалити навички, підвищити рівень самоаналізу, навчитися справлятися з власними емоціями, які можуть виникати в різних ситуаціях на роботі.

Відмінність супервізії та інтервізії:

Супервізію можна визначити як метод індивідуального навчання, який проводитьсупервізор. Спрямований на індивідуальне навчання, фокусується на конкретних особистих проблемах, які виникають при роботі з клієнтами. Часто ці проблеми пов`язані з емоціями, наприклад, з почуттям небезпеки в певних ситуаціях, з почуттям провалу, депресії з приводу того, що відутній успіх при спробі допомогти.

Інтервізія – «інтерколегіальний» чи «міжколегіальний» метод роботи в групі рівних по рівню спеціалістів, який здійснює ведучий інтервізії. Інтервізія фокусується на покращенні роботи спеціаліста, способу допомоги та соціальної роботи.

 

1. Що таке супервізія?

           

Супервізія – це професійна допомога психологу з боку більш досвідченого колеги з метою покращення якості його роботи. Головна її задача – допомогти спеціалісту-психологу стати успішнішим в практичній роботі з пацієнтами, розвивати його професійну компетентність. Також допомагає зрозуміти, які з власних проблем психолога-супервізанта (особисті включення) заважають йому працювати і є перешкодою на шляху подолання проблем пацієнта.

            Супервізія не є способом контролю за професійною діяльністю психолога, а представляє собою навчання через консультування.

Матеріалом для консультування в процесі супервізії є:

            -  проблеми саморозуміння та самосприйняття: особистісні особливості та способи поведінки, реагування і їх вплив на професійну діяльність, відношення до себе в професійній діяльності;

            - теоретичні знання і професійні дії: усвідомлення того, які теоретичні, практичні чи особистісні установки та особливості визначають позицію психотерапевта в його професійній діяльності, чому використовуються ті чи інші теоретичні та методичні підходи, процес самостійного розвитку теоретичних знань та практичних прийомів;

            - взаємостосунки з іншими людьми (перш за все з учасниками супервізії);

            - формальні та організаційні питання психотерапевтичної практики (місце психотерапії в системі лікування, взаємостосунки з колегами та керівництвом);

            - стосунки з пацієнтом: проблеми відмежування, ізоляції, залежності, переносу та інших характерних аспектів під час проведення терапії..

           

Супервізія може здійснюватися в індивідуальній та груповій формах.

Індивідуальна супервізія передбачає роботу з одним супервізантом. Важливою умовою є висока ступінь ідентифікації та безпосередня включеність супервізора в роботу супервізанта. Однак, виникає небезпека, що виникне залежність супервізанта від супервізора. Тому супервізор повинен виконувати певні задачі супервізії як форми консультування з метою навчання.

Групова супервізія передбачає роботу одного супервізора одночасно з декількома супервізантами (зазвичай 4-7 чоловік). Перевага цієї форми в тому, що в групі представлений більш широкий досвід психотерапевтичної практики, існує зворотній зв`язок, а це сприяє розвитку дієвої професійної ідентичності. Позитивно впливає сумісність особистих та професійних проблем її учасників з актуальною груповою ситуацією та груповою динамікою.

 

Супервізія - це аналіз проведеної роботи: які цілі були поставлені, що було досягнуто чи що є незрозумілим; це звернення зі складними випадками та профілактика помилок.

Супервізія дозволяє психологу (супервізанту) поділитися почуттями, виявити складнощі, які появилися в спільній роботі з пацієнтом, отримати професійну оцінку проведеної сесії, пропрацювати причини труднощів, що виникли, розширити теоретичну і методичну базу спеціаліста, обговорити варіанти подальшої роботи з цим пацієнтом. В процесі супервізії розбираються конкретні проблеми пацієнта і здійснюються допомога психологу в знаходженні шляхів її вирішення.

 

Отже, супервізія включає в себе три основні складові: навчання, підтримку і спрямування. А супервізор виступає одночасно в ролі вчителя, батька і керівника.

 

2. Що таке інтервізія?

 

            Термін «інтервізія» використовується європейськими психотерапевтами для опису групових сесій, в ході яких вони самі обговорюють, як працювати в складних ситуаціях чи зі «складними» пацієнтами.

            Інтервізія - це обговорення в групі спеціалістів, які надають психологічну допомогу постраждалим; це, фактично, взаємна консультація чи обмін досвідом з колегами. Вона дає можливість перевірити чи стикалися колеги зі схожими випадками, як вони з ними справлялися, а також можливість повчитися у своїх колег. Інтервізія може також включати рольову гру, щоби потренуватися в застосуванні альтернативних рішень.

            Інтервізія - це супервізія без супервізора, тобто представлення психологічної роботи в середовищі колег, рівних за досвідом та статусом. Група збирається в певний час, в постійному складі. Вибирається модератор, який виконує функції ведучого. Він слідкує за дотриманням правил та регламенту.

            Постійна інтервізія – це хороша профілактика проти емоційного вигорання і професійного застою. Інтервізія – це простір для спілкування, обміну досвідом, професійної підтримки та росту. Не треба забувати, що інтервізія не замінює супервізію. Однак, інтервізія має певні переваги.

 

Переваги інтервізії: допомагає використовувати той потенціал знань, досвіду і навичок, які є у членів команди чи групи експертів з різних команд. Це ефективний та економічно вигідний метод навчання. Суть методу: рівні за рівнем професійності спеціалісти обмінюються думками.

Проведення інтервізії сприяє:

- вивченню альтернативних способів та моделей для допомоги

- більш ефективній роботі з проблемними питаннями та ситуаціями і, як результат, зниження ризику виникання ефекту «вигорання»

- розуміння особистих «особливостей і схем», які впливають на роботу

- прояснення особистих потреб, своїх сильних та слабких сторін

- взаємна підтримка і визнання проробленої роботи.

 

Хто може і кому потрібна участь в інтервізійних групах: практикуючі психологи, соціальні працівники, учителі, волонтери, медичні працівники.

 

Формат інтервізійної групи:

1. Можливість проводити терапевтичну групу.

2. Обговорення випадків з власної практики, які викликають труднощі.

3. Обговорення труднощів терапевтичної позиції, отримання підтримки та зворотнього зв`язку від групи.

4. Відпрацювання навичок проведення сесії включає: роботу в парі терапевт-клієнт при підтримці решти учасників групи, які виступають як спостерігачі і до яких можна звернутися за допомогою при виниканні труднощів у терапевта, загально групове обговорення вкінці.

 

Структура інтервізійних сесій:

Учасники повинні чітко розуміти, чого очікувати від супервізії, щоби підготуватися самим і уникнути плутанини та неприємних сюрпризів. Перед проведенням інтервізії обраний староста інтервізійної групи повинен поінформувати учасників про:

-  тему інтервізії, хто доповідає та хто модерує групу

-  максимальну кількість учасників (не більше 8 чоловік)

- частоту інтервізійних сесій (наприклад 1 раз на два тижні чи 1 раз на місяць)

- тривалість сесії (не більше 1,5 години)

- кількість випадків, які передбачені для обговорення (наприклад, один чи два)

 

Час роботи групи розподіляється:

- на представлення випадку з практики;

- рефлексію тих почуттів, які виникають в учасників під час представлення,

- задоволення запиту на інтервізію,

- зворотній зв»язок того, хто інтервізується.

 

Ведучий інтервізії.

Для проведення інтервізії ведучого можна вибирати з членів команди або запросити експерта.

 

Ведучий як член команди: Неформальні інтервізійні сесії можуть від цього вигравати, але фамільярність може бути недоліком. Ведучий може займати більш високу посаду, а також можуть впливати особисті стосунки (хтось подобається, хтось не подобається). Ведучий не може в достатній мірі дистанціюватися від аналізу групових процесів в команді.

Запрошений експерт: практична перевага полягає в тому, що йому буде легше аналізувати «з боку» і виступати з пропозиціями, які виходять за рамки звичних рішень. Також ведучий не бере участі в обговореннях інтервізійної сесії.  Він проводить групу, слідкує за дотриманням програми ,щоби всі учасники могли висловитися і виконували правила поведінки і т.д. Також ведучий може запропонувати альтернативні пробні моделі поведінки.

 

До початку роботи інтервізійної групи бажано провести зустріч з учасниками, познайомитися, провести ознайомчий семінар і обговорити поняття «інтервізії», правила участі в роботі групи та правила поведінки.

 

Правила участі в інтервізійній групі та загальні рекомендації:

1. Прийняття «Правил інтервізійної групи» є обов»язковою умовою участі.

2. Участь в групі є добровільною.

3. Відсутність ієрархічних стосунків між самими учасниками та між учасниками і спеціалістом, який проводить інтервізію. Керівник інтервізії не може бути одночасно і учасником, і ведучим інтервізійних сесій.

4. Відкритість та щирість. Учасники повинні бути готовими поділитися своїм відношенням до якогось підходу, особистими питаннями та емоціями в групі.

5. Конфіденційність та довіра. Відкритий аналіз чиєїсь особистої роботи вимагає з боку учасників захист отриманої інформації, з боку доповідача на інтервізійній групі - довіри до групи, щоби поділитися інформацією. Обговорення матеріалу інтервізії поза групою забороняється.

6. Група працює в строго визначений час, 90 хвилин 1 раз в місяць, при можливості частіше – один раз на два тижні.

7. Єдина форма звернення один до одного для всіх членів групи.

8. Модератор міняється при кожній зустрічі по черзі. Якщо модератор залучений спеціаліст зі сторони, він може не мінятися.

9. Кожний учасник представляє свій випадок по черзі.

10. Періодично проводиться інтервізія інтервізій, як можливість рефлексії процесу.

11. Нові учасники (з числа практикуючих психологів) приймаються в групу за умови прийняття правил, після двох зустрічей, за згодою кожного члена групи.

 

Правила поведінки для учасників та рекомендації для модератора групи:

 

1. Не будьте категоричними. Засудження, заперечення поведінки чи твердження не дасть позитивних результатів. Працюйте з випадком «тут і зараз», а не розповідайте, що потрібно було зробити тоді. Те, що вже зроблено не зміниш, потрібно розуміння того, як працювати далі.

2. Не задавайте питання «Чому?». Таке питання часто демонструє, що ви не розумієте «чому» і тому засуджуєте. Відкриті питання для прояснення деталей і прохання людей розказати про їхні аргументи і мотиви (наприклад: «Розкажіть, будь ласка, про це більш детально») допомагають отримати більш важливу інформацію та сприяють створенню атмосфери співпраці.

3. Не будьте надмінними. Уникайте порад і повчань, що і як робити чи як себе поводити (наприклад: «Якщо би я був/була на Вашому місці, я би…»), постарайтеся запропонувати інформацію, яка б стосувалася справи, обговорити альтернативні рішення. Спробуйте поєднати свої результати з досвідом колег. Прийняти чиєсь рішення є більш адекватним і ефективним, аніж перейняти чиюсь точку зору.

4. Не переймайте відповідальності за чужі проблеми. Постарайтеся мотивувати і підтримувати людей, щоби вони змогли самі вирішити свої проблеми.

5. Уважно слухайте.  Не говоріть надто багато, не інтерпретуйте, але переконайтеся, що ви правильно зрозуміли, узагальнюючи те, що хтось із колег сказав чи перепитуючи, чи саме те вони мали на увазі.

6. Зосереджуйтеся більше на «тут і зараз». Важливо звертати увагу на тому, що люди роблять чи відчувають зараз; на тому, що емоції означають для них зараз, що вони бачать в перспективі і т.д. Це дає в цілому більш адекватну інформацію для роботи з клієнтом в майбутньому, аніж обговорення тільки минулого.

7. Приділяйте увагу емоціям. Що і як люди відчувають, що для них значить конкретна подія і т.д. Це дає людям глибоке розуміння того, чому вони поводили саме так, як повели.

8. Демонструйте вашу зацікавленість та небайдужість. Запитайте у учасників групи, як їхні справи.

9. Поважайте членів групи. Наприклад, можна подякувати людям за їх думки і вклад, вибачитися, якщо неправильно зрозуміли.

10. Не виконуйте роль «терапевта» чи «психіатра». Уважно слухати та приділяти увагу – це важливо, але уникайте ролі терапевта. Не варто задавати такі питання як «Розкажіть, як ви себе почуваєте» чи «Що це значить для вас?». Це може призвести до антипатії, особливо, коли йдеться про пропозицію вирішення проблеми.

 

Інтервізійна група та її функції:

 

- професійний обмін інформацією, що особливо важливо в умовах специфіки відокремлення, коли пацієнт взаємодіє з декількома спеціалістами;

-спостереження психолога, який веде групове заняття, можуть бути важливими для колеги, який працює з пацієнтом індивідуально.

- знайомство групи з методами і техніками роботи, поглядами і підходами один одного, що дозволяє більш ефективно взаємодіяти

- можливість для спеціаліста отримати підтримку, новий погляд на роботу з пацієнтом, збагатитися досвідом колег, розширити свої професійні можливості. Цінним є те, що учасники групи можуть мати різнопланові професійні інтереси і належати до різних психологічних шкіл. Як показує практика, чим більше різних поглядів у учасників групи, тим більший її ресурс.

- це простір «контейнування» тривоги терапевта, що є необхідним в умовах роботи в умовах кризи та для роботи з дітьми чи дорослими, які пережили травматичну ситуацію. Більшість людей мають скалічені долі, в особистій історії дитини може бути стільки болі, скільки важко витримати будь-якому дорослому. Психолог, який дотичний до цієї болі, часто сам потребує підтримки. Група дає таку можливість.

- це профілактика «синдрому вигорання терапевта», оскільки дозволяє екологічно пропрацювати негативні почуття, які неодмінно виникнуть в процесі роботи.

- це попередження розвитку спів-залежності, що також є реальною небезпекою. Це стосується всіх людей «допомагоючих» спеціальностей, але особливо тих, хто працює з дітьми та з підлітками. Група допомагає утримувати професійну позицію, вберегти учасника від «месії рятівника» і пов»язаних з цим почуттям розчарування та вини.

 

3.4. Синдром вигорання та сенс життя.          

            Жодна психогігієна, ні супервізія, ні інтервізія не зможуть позбавити людину від синдрому вигорання, якщо ви самі відвернетеся від питання про сенс загалом – про сенс і безглуздя життя та смерті.

            Що потрібно зробити?Потрібно заново знайти ціннісні орієнтири, знову побачити сенс в своїй роботі, знову відкритися для болі та страждання. Це можливо тільки тоді, коли психолог навчиться піклуватися про себе самого, якщо він зможе приймати себе таким, яким він є і бути чесним з самим собою, якщо він зможе з любов`ю відноситися до себе самого, до інших людей і всього, що його оточує.

            Джерела сили та ресурсів, які допомагають пройти шлях, пов`язаний з виміром сенсу і цінностей:

Тауш (Tausch, 1993, S.224): винести тяжкі страждання і знайти в собі сили допомагати…ймовірно, можливо лише при ясній релігійній, духовній чи філософській позиції.

У.Віртц: досвід роботи в військовий час в Боснії, зустрічі з хірургами, психотерапевтами, психологами, вчителями показали наскільки важливими для профілактики вигорання є духовний стержень свідомості. Мабуть саме відчуття сили і захищеності, яке виходить з власної системи ціннісних орієнтирів, може бути джерелом світла в пітьмі, коли втрачений сенс взагалі.

Психологічні дослідження показують, що наші переживання страждань, наша поведінка в граничних станах в травматичних ситуаціях сильно залежать від того як ми розуміємо, що з нами відбулося, яке значення і сенс ми надаємо тому, що відбувається. При зустрічі лицем до лиця  з хворобою чи  смертю питання про сенс життя стає особливо гострим і важливим. Супровід постраждалих (особливо дітей) і невиліковно хворих людей може виявитися не тільки ризиковим для нас з переживаннями безсилля і безпорадності, але й може розширити наш досвід: розуміння стосовно досвіду життєвих втрат, існування межі власних можливостей, оскільки в роботі часто спеціаліст має справу з тим, що перевищує його сили. Спеціалісти «допомагаючих професій» вчаться разом з клієнтами не лише бачити реальність та приймати її такою, якою вона є, але й змирятися зі своїми внутрішніми процесами та станами Досвід показує, що найнадійніше від вигорання людину захищають морально-релігійні переконання і усвідомлення того, що її праця – це частина чогось більшого, наповненого сенсу Цілого. В.Франкл та інші автори вважають, що тільки сенс життя, тобто вбудованість усіх наших дій в більш широкий контекст, забезпечує людині психічну стабільність навіть в екстремальних ситуаціях.

 

Особливо важливо знайти сенс тим, хто допомагає постраждалим. Оскільки, якщо спеціаліст безпорадний та аморфний, то навряд чи він зможе супроводжувати постраждалих в пошуках їхньої внутрішньої основи. Більше того, саме вразливість постраждалих підштовхує  спеціалістів до власної кризи сенсу. 

 

Пропонуємо спеціалістам, які працюють з людьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, знайти свою смислотворчу основу, яка допоможе вам і дасть надію вашим підопічним.  Для прикладу наведемо кілька висловлювань відомих людей:

 

В.Франкл: «Коли ви бачите сенс – ви можете пережити все»

Х.Браун: «Життя - річ суперечлива. Іноді те, чого, як нам здається, ми зовсім не хочемо, виявляється саме тим, що нам найбільше потрібно»

У.Моем: «Життя на десять відсотків складається з того, що ви в ньому робите, а на дев'яносто - з того, як ви його приймаєте»