Вступ в теорію надання допомоги в кризовій ситуації.

Часто люди, які звертаються в соціально-психологіні центри, не розуміють з чим вони прийшли і що їх турбує. Інколи люди, які побували в кризових ситуаціях, не розуміють, що їм потрібна допомога. Спеціалістам треба розрізнити на даному етапі з чим вони стикають. Йдеться про стан людини, яка потребує допомогу. Завдання спеціаліста, який допомагає, полягає в тому, щоб звернути увагу на певні питання, пояснити і навчити постраждалого відслідковувати свій стан (зміни на фізичному, психологічному, емоційному, поведінковому чи духовному рівнях) і у разі потреби змогти допомогти собі, своїм близьким та дітям або знати, до кого звернутися за допомогою.

Мета даного Модуля полягає у тому, щоб дати розуміння того, які процеси відбуваються у людини, яка отримала травматизацію (перебувала в стресі, побувала в кризовій ситуації, пережила травматичну подію тощо) і як їх розрізнити. Дані знання допоможуть не лише спеціалісту у роботі, а й дадуть можливість навчати постраждалих. Що це дає? Знання допомагають впоратися з тривогою нерозуміння того, що відбувається. Знання допомагають людині включити критичне мислення і зайняти активну позицію щодо осмислення і розуміння травматичної ситуації. У свою чергу це дає можливість контролювати власні переживання та емоції як спеціалісту, так і людині, яка потребує підтримки та допомоги.     

1. Що таке стрес? 

1. Стрес - це реакція розуму і тіла на загрозу (автомобіль, який зненацька швидко наближається до вас); виклик (набуття нових навичок у роботі) або зміни в житті (нова робота, переїзд в інше місце).

2.У "Словнику фізіологічних термінів" відсутнє визначення терміну "стрес". Дається визначення "емоційний стрес" з синонімами - stress, напруга, психологічний стрес, нервово-психічна, емоційна напруженість, психофізіологічний стрес. Йдеться про фізичний, психоемоційний та інформаційний стрес.

Емоційний стрес - це стан тривоги, конфлікту, емоційного розладу і т.д. Це стан, в якому перебуває людина, коли стикається з реальними психологічно важкими ситуаціями, або вважає їх такими, що не вирішуються. Можна припустити, що стрес – це і є емоція. Та це не зовсім так, хоча емоційний аспект проявиться в стані стресу.

3. Стрес - це самостійний психофізіологічний процес і забезпечує певний рівень активності організму. Емоції, тривоги та напруги - вторинні. Стрес як неспецифічна реакція виникає при дії надзвичайногопо силі подразника на організм.

Узагальнюючи, можна дати наступне визначення стресу:

Стрес - це реакція організму (фізіологічна, емоційна і когнітивна) на вплив навколишнього середовища, який виводить організм зі стану рівноваги, тобто взаємного обміну з середовищем (гомеостазу).

Ганс Сельє, який досліджував процеси стресу, вважав, що стрес – це реакція на таку подію, коли відбувається щось, що на якийсь час перевищує можливості адаптації організму.

Як ми побачили, є складнощі у тому, щоби мати однозначне розуміння стресу для усіх людей, оскільки прояви його можуть бути для кожного різними. Для когось весняна злива – це спогади по першу закоханість, а для когось – це кошмар з відповідними ознаками: пітніють руки, сильно б`ється серце, тремтить усе тіло. Відбувається стресогенна подія.

Стресогенна подія – цете, що привело до реакції стресу. Наприклад, занурення в холодну воду: морж чи людина віруюча буде реагувати на занурення в воду на Водохреща лише почервонінням шкіри, а початківець видасть весь набір фізіологічного та психологічного набору реакцій стресу. Що це означає? Для одних подія може бути стресогенною, а для інших звичайною подією. В чому справа? Справа в можливостях організму до адаптації. Це стосується не лише дорослих, але й дітей. Для однієї дитини піти в садочок і залишитися без мами на цілий день – це нормально, а для іншої – це неабиякий стрес і довгий процес адаптації. Всі люди різні і у кожного є своя особиста історія (генетика, сім»я, соціальне оточення).

1.1. Види стресу

Існує чотири основних види стресу: базовий стрес, сукупний стрес, вигоряння і травматичний стрес. 

  1. 1.     Базовий стрес: більшість людей періодично або навіть щодня його переживають. Цей вид стресу може бути мотивуючим і позитивним для нас, але якщо він занадто сильний, він може порушити наш баланс, функціонування та благополуччя.

Ми можемо спробувати подолати базовий стрес шляхом фізичного та психологічного

коригування. В успішному випадку симптоми стресу зникнуть, але вони можуть також залишитися або зрости. Це може негативно вплинути на ваше життя. 

  1. 2.     Сукупний стрес: найбільш поширений вид стресу, що є результатом накопичення базового стресу, коли ви вже не в змозі подолати стрес шляхом фізичного та психологічного коригування.

Сукупний стрес проявляється в результаті тривалого перебування як дорослих, так і дітей у стресовому стані під час надзвичайних ситуацій або у небезпечному середовищі, яке не покращується.

Надзвичайна ситуація – це ситуація, у якій життя дорослого чи дитини опиняється в небезпеці, а саме фізичне або психічне здоров’я та можливості для розвитку дитини наражаються на небезпеку в результаті збройного конфлікту, стихійного лиха або руйнації соціального чи законного порядку.

  1. 3.     Вигорання: стан емоційного і фізичного виснаження, викликаний надмірним і тривалим напруженням. Як правило, це пов’язано з роботою, коли ви почуваєтесь пригніченим і не можете реагувати на нові виклики життя. Прояви  вигорання: відсутність зацікавленості або мотивації для продовження вашої роботи, зменшення продуктивності та вашої енергії, з»являється почуття безнадійності, знесилення та образи. 
  1. 4.     Травматичний стрес має два підтипи: стрес від критичного випадку і стрес від вторинної травматизації (відноситься до вигорання) 

Стрес від критичного випадку: настає в результаті таких подій, як стихійне лихо, нещасний випадок або насильство; Може початися одразу після самої події або може бути  відкладеним. Він може тривати дні, місяці або навіть роки після події.

Критичний випадок:

- трапляється різко і буває незворотнім, загрожуючи життю;

- не вписується в існуючий досвід і створює надзвичайні умови, які впливають на можливість впоратися із ситуаціє;

 - змінює можливість контролювати ситуацію, змінює уявлення про безпеку.

Іншими прикладами постійних психічних захворювань та надмірних емоційних реакцій

в результаті сильного стресу після травматичних подій є клінічна депресія та тривожні

стани.

Важливо пам’ятати: прояви стресу від критичного випадку є нормальними реакціями на аномальні події. Зі стресом не потрібно боротися. Боротися потрібно зі стресогенними факторами. Яким чином? Не уникати стресів, а спробувати прийняти та адаптуватися в ситуації, що склалася.

 

1.2. Реакції на стрес.

Стресс –це не сама подія, а неспецифічна реакція на нього.

Неспецифічна реакція(по Г.Сельє)– це те, що допомагає організму зберегтися і адаптуватися до нетипових (стресогенних) умов; це реакція, яка не схожа на звичайну і звичну. Іншими словами, це нормальна реакція на ненормальні події.

1. Неспецифічна реакція.

 Неспецифічна реакція може бути тілесною, біохімічною, психологічною та поведінковою:

1)    Фізіологічні реакції:

-       зміна серцевого ритму

-       порушення звичної роботи шлунково-кишкового тракту

-       зміна тонусу м»язів

-       вивільнення набору «гармонів стресу»

2)    Біохімічні реакції:

-       швидке розщеплення жирів

-       підвищення рівня цукру в крові 

3)    Психологічні реакції:

-       різка зміна емоційного фону

-       регрес до більш ранніх і простих форм психологічних реакцій

-       зміни в комунікації з іншими людьми

-       «думки по колу» - труднощі в раціональному прийнятті рішень

4)    Поведінкові реакції:

Напад («бий») – реакція мобілізації і прагнення відновити рівновагу і кордони свого простору, коли ситуація оцінюється  як така, яку можна подолати: прилив крові до серця і м»язів, почервоніння шкіри, підвищений тонус м»язів

Втеча («тікай») – реакція, яка стимулює до віддалення від стресогенних факторів, коли ситуація оцінюється, як дуже загрозлива і з нею неможливо впоратися: звуження зрачків, «ведмежа хвороба», пришвидшення сердечного та дихального ритму

Ступор («завмирання») – реакція жаху у відповідь на стимули, набагато сильніша від таких реакцій як «бий» чи «тікай», уповільнення життєвих процесів: дихання і серцебиття стають рідшими, зіниці звужуються, шкіра холодна, тонус м»язів ослаблений, процеси мислення уповільнюються, відсутня реакція на звернення інших людей.

 

2. Гостра стресова реакція проявляється приблизно протягом місяця після отримання травми. Симптоми ГСР часто збігаються з ознаками ПТСР

 Симптоми ГСР(0-48 годин після  події):

-       Почуття самотності

-       Дезорієнтація (людина губиться)

-       Сплутаність свідомості: неможливість розташувати події в хронологічному порядку – нема початкової і кінцевої точки події (це  означає, що подія продовжується)

-       Безпорадність і пасивність

-       Кататонічний (ступор) стан. Невідповідність: людина стоїть, а показники інші: високий тиск, частобиття серця, високий пульс

-       Істеричний стан (не бігання і не крик) – людина не може знайти собі місце, розмовляє безупину

-       Регресивна поведінка: дорослий поводить себе як дитина, а дитина – як немовля. Людина відчуває, що вона не контролює ситуацію.

Симптоми ГСР(48 годин – 1 місяць після  події)

З цього стану людина або вийде, або цей стан перейде у розлад.

Симптоми:

-       пронизування: повне захоплення самою подією (звуження свідомості-тунельне бачення), неможливість вийти із самої події;

-       уникання: не відвідувати місце, де відбулася подія, не говорити про те, що трапилося;

-       збудження: агресія

 

3. Адаптативна та дизаптативна стресова реакція. 

Стрес у невеликих дозах допомагає  організму адаптуватися та може бути сприятливим для нас: мотивує зосереджуватися, бути активними і швидко реагувати, щоб захистити інших або самих себе.

Реакція адаптивного стресу – «еустрес» (допомагає адаптації): те, що здавалося складним або й неможливим, але ви успішно впоралися. В результаті – організм навчився чомусь новому, розширив арсенал адаптивних можливостей. Наприклад, екзамен чи складні переговори. Це те, що кожен може згадати з легкістю.

Реакція дизадаптивного стресу – «дистрес»: заважає організму адаптуватися до незвичної ситуації, зрив адаптивних можливостей відбувається в результаті виснаження. Це те, що згадати зовсім нелегко.

Дистрес - шкідливий і веде до різних психосоматичних захворювань

Дистрес (або «гострий дистрес») - неспецифічні психологічні наслідки стресової події. Дистрес не пов»язують з конкретним діагнозом чи синдромом. Він супроводжується відчуттям тривоги, плачем, розладами сну та поганим апетитом, відстороненістю й проблемами концентрації.

Фактори, які можуть спричинити дистрес:

  1. Дуже сильний стрес: сильні фізичні, соціальні, фізіологічні чи психологічні впливи
  2. Вплив слабкого, але безперервного і довгого подразника: іноді той саме вид стресу зберігається протягом тривалого часу і ми не в змозі впоратися з ним. Ми почуваємось розбитими і нездатними відповідати власним очікуванням та очікуванням інших
  3. Велика кількість дрібних чи «корисних» стресів, що перевищують адаптацію: життєві вимоги перевищують наші ресурси та можливості для самостійного виходу зі стресового стану, тому ми не відчуваємо рівноваги.

Наприклад: реакція на екзамен, які склали успішно + змагання по плаванню + підготовка до нового проекту + весілля друга + приїхали гості. І ми всьому цьому були так раді, що аж захворіли. 

Дистрес заважає нам нормально функціонувати на таких рівнях як фізичний, емоційний, соціальний, поведінковий та духовний.

Ознаки дистресу:

• Відчуття порожнечі та втрата сенсу.

• Почуття збентеженості і втрати надії.

• Негативні думки про життя.

• Сумніви.

• Гнів на Бога.

• Відчуження і втрата відчуття зв’язків

• Схильність до ризику, наприклад, необачне водіння.

• Переїдання або недоїдання.

• Збільшення частоти куріння.

• Відсутність енергії взагалі.

• Гіпернастороженість.

• Агресія і словесні випади.

• Вживання алкоголю або наркотиків.

• Імпульсивна поведінка, зокрема нервові тики, зриви на біг тощо.

• Усунення та ізоляція

• Проблеми зі сном.

• Проблеми зі шлунком: діарея або нудота.

• Прискорене серцебиття.

• Почуття сильної втоми.

• Тремор м’язів і напруженість.

• Болі в спині та шиї через напруження у м’язах.

• Головний біль.

• Нездатність розслабитися і відпочити.

• Полохливість

• Перепади настрою: швидкі зміни емоцій щастя, суму тощо.

• Почуття «надмірної емоційності».

• Дратівливість.

• Лють.

• Депресія, смуток.

• Тривога.

• Повна відсутність емоцій

• Погана концентрація.

• Відчуття плутанини.

• Неорганізовані думки.

• Ослаблення пам’яті.

• Труднощі з прийняттям рішень.

• Мрії або кошмари.

• Нав’язливі або мимовільні думки

Прояви дистресу зникають, якщо вчасно звернути увагу на них та надати допомогу.

Почуття та реакції дистресу проявляються однаковою мірою серед дітей і серед дорослих та повзв’язані з кризовою ситуацією.

4. Реакція групи на стрес.

Стрес також впливає не лише індивідуально, а й на спілкування і поведінку в групах.

Негативні наслідки стресу: формування угруповань, поширення пліток, скарг, у негативному ставленні до змін або в негативній поведінці членів групи один до одного.

Позитивні наслідки стресу: почуття солідарності, відкрита атмосфера з чесним спілкуванням, відсутність пліток за спинами людей, взаємну повагу серед колег, розподіл робочого навантаження, а також застосування навичок міжособистісного спілкування для розв’язання конфліктів та непорозумінь».

 

2. Визначення  рівня травматизації: оцінка психічного та фізичного стану людини 

Наша лімбічна система (мозок) сприймає небезпеку через два канали:

-       фізичний (зміна в диханні, серцебиття, надмірна пітливість, тремтіння і т.п.)

-       хімічний (адреналін). Ми бачимо, що небезпеки уже немає, але адреналін у нас вже є в крові і серце продовжує «вискакувати з грудей».

Відчуття контролю ситуації опираються на нашу здатність думати. Однак,  гіперактивація емоцій призводить до гіперактивації лімбічного мозку і блокується думання.

Що це означає? В надзвичайних ситуаціях ми не думаємо, а діємо автоматично (центр думання блокується) або емоційно (паніка).

Тимчасовий стан людей в момент критичного випадку:

Неможливо уявити чітку картину подій і приймати правильні рішення. Посилюється тривога, втома, виснаження

В перші дні і години після травми людина переживає психологічний шок чи стан ГСР

Протягом декількох місяців з моменту травми можуть з'явитися симптоми ПТСР.

Здебільшого потім настає спонтанне одужання: протягом 12 місяців після травми третина постраждалих позбавляється симптомів стресу та після стресового розладу, а протягом наступних 4 років після травматизації у половини постраждалих спостерігається повна відсутність скарг. Однак, можлива ре-травматизація.

 

2.1. Динаміка станів постраждалих: вплив екстремальних факторів.

Виділяють шість послідовних стадій:

  1. 1.     Стадія вітальних реакцій:

Тривалість: 5-15 хвилин. 

Головна задача: врятувати власне життя.

Характеристика:

-       порушення свідомих процесів,

-       зняття обмежень на моральні норми,

-       порушення сприйняття часу,

-       сила зовчнішніх і внутрішніх подразників.

Закінчення стадії: короткочасне заціпеніння. Багато хто не пам'ятає цю стадію.

 

  1. 2.     Стадія гострого психоемоційного шоку з явищами надмобілізації

Тривалість: від 3 до 5 годин.

Характеристика:

-       загальна психічна напруга,

-       мобілізація психофізіологічних резервів: 30% - відзначають збільшення фізичних сил і працездатності майже у 2 рази,

-       загострення сприйняття,

-       збільшення швидкості процесів мислення,

-       прояв безглуздої сміливості,

-       зниження критичної оцінки ситуації

Эмоційний стан: почуття відчаю і безпорадність, відчуття запаморочення і головного болю, серцебиття, сухість у роті,  важкість дихання

Поведінка:

-       моральний обов`язок: героїзм при спасінні близьких 

-       професійний обов`язок при виконанні завдань в умовах кризи

-       можливі панічні реакції, зараження ними інших

Закінчення стадії: поступове зростання почуття виснаження чи миттєве знесилення (активна людина раптом впадає в ступор)

 

  1. 3.     Стадіяпсихофізіологічної  демобілізації:

Початок стадії:

-       розуміння масштабу трагічних подій («стрес усвідомлення»), 

-       контакт з постраждалими людьми і тілами загиблих.

Тривалість: до 3-х діб

Характеристика:

-       різке погіршення самопочуття і психоемоціного стану (почуття розгубленості -прострація);

-       інколи панічні реакції;

-       зникає мотивація до діяльності, асоціальність;

-       депресивні тенденції;

-       порушення функцій уваги і пам`яті.

Основні скарги: тяжкість в голові, нудота, дискомфорт з боку кишково-шлункового тракту (рвота, діарея), відсутність апетиту, загальна слабкість організму.

 

Наступні стани залежать від впливу травматичних подій.

 

  1. 4.     Стадія розв`язання /вирішення:

Тривалість: від 3 до 12 діб.

Суб`єктивна оцінка:

-       поступово стабілізується самопочуття і настрій

Характеристики об`єктивних даних:

-       зниження емоційного фону,

-       обмеження контактів з оточуючими,

-       порушення сну і апетиту,

-       психосоматичні реакції: з боку серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту та ендокренної сфери.

Закінчення стадії:

-        в учасників події виникло бажання «виговоритися» здебільшого не перед учасниками подій

-       це приносить полегшення, відновлюється сон, але перевтома не зникає.

На цій стадії можливеі потрібне «виговорюання» (історизація події)

 

  1. 5.     Стадія відновлення психофізіологічного стану:

Початок стадії: через 2 тижні після подій, які відбулися.

Характеристика:

-       активізується міжособистісне спілкування;

-       з`являються емоції в мові – жарти/гумор;

-       відновлюються сновидіння.

Дослідження  постраждалих в цей перііод показали:

-       56% - депресивний стан;

-       23% - психогенний ступор;

-       11% - психомоторне збуждення

-       4% - негативне вираження до зовнішнього світу

-       3% - неадекватність, ейфорія

 

  1. 6.     Стадія відкладених реакцій:

Початок  стадії: через місяць.

Характеристики:

12-22% постраждалих:

-       стійкі порушення сну,

-       немотивовані страхи,

-       жахливі сновидіння в повторах, нав`язливості.

75%  постраждалих (для 10%  це стане початком ПТСР):

-       психосоматичні порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, сердечно-судинної та ендокренної системи,

-       наростає внутрішня і зовнішня конфліктогенність.

 

2.2.Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Посттравматичний стресовий розлад –це непсихотична відкладена чи затягнута реакція на травматичний стрес чи ситуацію виключно загрозливого чи катастрофічного характеру, що виходить за рамки буденних життєвих ситуацій, який може викликати дистрес чи психічне порушення практично у будь-якої людини. 

Виникнення ПТСР прямо залежить від інтенсивності психотравмуючого впливу.

ПТСР – це психосоматичне переживання. Надінтенсивні та одночасно діючі зорові, слухові, кінестетичні, смакові, нюхові стимули першопочатково можуть викликати неспроможність мозку інтегрувати їх в змістовні переживання.

Посттравматичний стресовий розлад зумовлюється, як правило, наступними факторами: військові дії, природні катастрофи, терористичні атаки (в тому числі, перебування в полоні, в заручниках), насиллям та тортурами.

 

1. Ознаки  ПТСР у дорослих.

Причинипрояву ПТСР:

-       природа події, що сталася;

-       характеристика травмованої особистості;

-       якість оточення, яке впливає на процес одужання. 

Діагноз посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – це тривалий психічний та емоційний стрес в результаті важкого психологічного шоку після однієї або більше травматичних подій. Характеризується наявністю певних симптомів. Термін не слід використовувати довільно, без правильного діагнозу, поставленого професіоналами, або плутати його з загальними психологічними методами роботи з травматичними подіями, такими як гострий стресовий розлад (ГСР). 

Виділяють три підтипи розвитку ПТСР:

1) гостре ПТСР – протікає 1-3 місяці;

2) хронічні симптоми ПТСР – наявні більш, ніж 3 місяці;

3) з затриманим початком; симптоми з»являються через 6 місяців після травми.

ХарактеристикиПТСР:  

-       епізоди повторного переживання травматичної події (нав»язливі спогади та думки, жахливі сновидіння і т. д.),

-       уникання пов»язаних з травмою подразників (думок, людей, місця і т. д.),

-       емоційна притупленість та зменшення соціальних контактів,

-       провали в спогадах про травму;

-       симптоми - порушення сну, проблеми концентрації уваги і т. д.

 

Критерії діагностики ПТСР:

1) короткочасне чи довготривале перебування в надзвичайних загрозливих чи катастрофічних ситуаціях;

2) стійкі мимовільні і надзвичайні живі спогади (flash-backs) пережитого, які відображаються в сновидіннях, посилюються при потраплянні в ситуації, що нагадують травматичну подію чи таку, що пов»язана з нею;

3) уникання ситуацій, що можуть нагадати травматичну подію, при відсутності такої поведінки до стресу;

4) одна з ознак: часткова чи повна амнезія важливих аспектів перенесеного стресу; наявність збудження, якого не було до стресу;

а) труднощі з засипанням, поверхневий сон,

б) підвищена подразливість чи прояви гніву,

в) зниження зосередження;

г) високий рівень бадьорості,

д) підвищена лякливість.

Ознаки, що супроводять ПТСР:

- почуття вини того, хто вижив;

- інтенсивне почуття сорому, що нічого неможливо зробити;

- порушення міжособистісних стосунків;

- соціальна самоізоляція;

- порушена здатність керувати своїми почуттями;

- самодеструктивна та імпульсивна поведінка;

- дисоціативні симптоми;

- соматичні скарги.\

 

2. Ознаки ПТСР у дітей

 

У дітей є деякі відмінності в проявах ПТСР, аніж у дорослих. Діти більш вразливі і у них є менше психічних ресурсів для подолання кризи. Це пов»язано з особливістю дитячої психіки: діти не завжди можуть зв»язати свої травматичні прояви з фактом психологічної травми, що дуже важливо при переробці травми. При не перепрацьованій травмі активація одного спогаду може активізувати інший. 

Реакції дітей на травму: дезорганізація поведінки чи ажитація (сильне емоційне збудження, яке супроводжується почуттям тривоги і страху та переходить в потребу рухатися або багато говорити).

Діти молодшого віку: схильні до розвитку аутизму та мутизму (німоти).

Діти старшого віку:

1)    використовують обсесивний (нав»язливий) захист;

2)    трапляються нічні кошмари (наприклад, вони бачать монстрів);

3)    відновлюють травму в розповідях і роблять це в ролях;

4)    виражають деякі теми чи аспекти травми в іграх;

5)    з»являється песимістичне очікування стосовно майбутнього.

Особливості посттравматичного стресу у дітей, що пов»язані з військовими діями.

Основні травматичні фактори:

1)    безпосередня загроза життю та здоров»ю дитини та його близьких

2)    смерть близьких

3)    фізичні травми дитини 

При довготривалій розлуці з батьками під час воєнних дій спостерігається депресія, неможливість відчувати задоволення та радіти, порушення соціальних контактів.

Типові наслідки травматичних ситуацій:

Діти дошкільного віку:

-       регресивна поведінка: енурез, страх розлуки з батьками, страх перед незнайомими людьми, втрата навичок, які були;

-        підвищена дратівливість.

Діти старшого віку:

-       проблеми в навчанні чи спілкуванні;

-       порушення поведінки: від депресії – до агресії;

У підлітків:

-       почуття «вини того, хто вижив»

-       соматичні прояви, які не мають органічної природи після медичного огляду.

Жертви ПТСР:

1)     завжди емоційно перегружені;

2)     не можуть використовувати емоції як сигнали  для керівництва, коли і як діяти.

3)    часто травмовані, особливо діти, схильні звинувачувати себе самих за те, що відбулося. Така відповідальність дозволяє компенсувати (чи замінити) почуття безпорадності та уразливості ілюзії потенційного контролю.

4)    повторно своєю поведінкою переживають травму і можуть виступати як в ролі жертви, так і в ролі агресора. Як правило, повторне відігрування травми є однією з основних причин розповсюдження насилля в суспільстві.

 

3. Моделі подолання ПТСР.

  1. Психодинамічна модель. Усвідомлення всіх аспектів травми: перетворення травматичної ситуації в частину буття людини, «історизація» події, вписування її в психіку людини. Представлена різними школами: 3. Фрейда, А. Адлера, К.Г. Юнга, та інші, а в дитячій психотерапії - школами А. Фрейд, М. Кляйн та інші. У рамках цього підходу можна розглядати гештальт-терапію Ф. Перлза, трансактний аналіз Е. Берна, психодраму Дж. Морено та інші методи.
  2. Когнітивно-психотерапевтична модель. Представник школи - А. Бек. Когнітивна оцінка і переоцінка травматичного досвіду. Спирається на уявлення про вирішальну роль мислення, пізнавальних (когнітивних) процесів в походженні порушень.
  3. Психосоціальна модель. Соціальні фактори, що впливають на успіх адаптації жертв психічної травми: відсутність фізичних травм, фінансова стабільність, збереження попереднього соціального статусу, наявність соціальної підтримки з боку суспільства і особливо близьких людей. . 

Ціль психотерапевтичного лікування людей з ПТРС: допомогти звільнитися від спогадів, які переслідують, про минуле та інтерпретація наступних емоційних переживань як нагадування про травму. Важливо, щоб людина змогла активно і відповідально включитися в життя сьогодення.  

2.3. Використання опитувальників як метод визначення станів дорослого та дитини.

При наданні психологічної допомоги можна виділити два основних етапи - діагностичний і терапевтичний.

В світовій психологічній практиці для діагностики ПТСР розроблено і використовується достатньо великий комплекс клініко-психологічних та психометричних методик. Однак, психодіагностика в екстремальних ситуаціях має свої відмінності. В таких умовах, через нестачу часу неможливо використовувати стандартні діагностичні процедури.

Складність полягає і втому, що часто самі постраждалі не вважають, що мають серйозну причину для звернення до психолога. «Мені просто важко і погано», - говорять вони, відмовляючись від участі в бланкових (анкетних) психодіагностичних процедурах. Така ситуація можлива як для дорослих, так і для дітей. В такій ситуації найреальнішою є практика опори на використання наступних методів діагностики:

Ми жодним чином не відміняємо соціальної, правової і професійної значимості діагностичної категорії ПТСР. Однак, ми звертаємо увагу на більш комплексний і багатогранний підхід щодо оцінки і наданню допомоги після пережитої травматичної події. Навіть, якщо стане питання можливого виходу за рамки клінічних протоколів та рекомендацій бланкового методу психодіагностичних процедур.

 

3. Що таке криза?

Кризова ситуація - це обставини, у яких попередній досвід людини виживання не є адекватними для розв’язання ситуації. В кризовій ситуації людина почуває себе погано, але це не хвороба.

Важливо пам»ятати! Стрес і криза – це не одне і те ж. Трагедія сама по собі ще не є причиною кризи. Подія стає кризовою настільки, наскільки людина надає цьому відповідного значення. В ситуації кризи при спробі опанувати стресовий стан людина переживає певний вид фізичного та психологічного перенавантаження. Емоційна напруга і стреси можуть призвести або до опанування нової ситуації, або до зриву і погіршення життєвих функції (дизадаптація, суїцидальність). 

Криза стосується стресової ситуації,. Вона може бути раптовою і драматичною, але може розвиватися і поступово. Причина кризи не в самому стресі. Існують кризові ситуації, в яких ми навчаємося мистецтву задовольнятися меншою кількістю їжі та сну, більше працювати, жити в одній квартирі з іншими людьми, використовувати свої сили до останнього – і при цьому не втрачати надії. Якщо ми інтерпретуємо драматичні події в тій чи іншій сфері життя не як проблему, а як нещастя, ми втрачаємо розуміння смислу. Тоді нещастя сприймається не як нещастя чогось конкретного, а як нещастя цілого нашого життя.

Криза:

-       це подія, яка радикально змінює чи порушує нормальний спосіб життя: життєві цілі зникають і людина не в стані бачити майбутнє чи надати своєму життю нового значення

-       стається зненацька, непередбачувана, людина не підготовлена до вирішення нових проблем; зрозуміти нічого не можливо, а спитати як жити далі немає в ког

-       має такий стресовий вплив, що люди не мають сили контролювати ситуацію;

-       примушує людину засумніватися в тому, у що вона вірила - в цінності та ідеали навколишнього світу: втрата надії, безпорадність, відчуття близького кінця

-       все руйнується, нічому вірити не можна, у всьому з»являється сумнів: почуття і думки про те, що все втрачено.

3.1. Що відбувається в кризі?

  1. Постійне відчуття очікування – тривожність
  2. Руйнування неперервності плину життя
  3. Близькість чи попадання в «кола уразливості»

1 - Руйнування неперервності:

Когнітивний розрив – нерозуміння того, що відбувається. Люди відчувають, що не можуть контролювати ситуацію і приймати правильне рішення.

Функціональний розрив – нездатність функціонувати в сім»ї і на роботі (неможливість бути люблячою мамою, хорошим учителем)

Соціальний розрив– розлука з сім»єю та друзями

Особистісний розрив – неможливість впізнати себе самого як з фізичної, так і з емоційної точки зору: не можу зрозуміти, що зі мною відбувається?

Часовий (історичний) розрив  - разрив на «до» і «післе» подій. 

Як відновити зруйновану неперевність?

Когнітивне зв`язування: пошук і надання інформації, пояснення та відновлення порядку. Інформація дасть людям з часом зрозуміти, що відбувається, і можливість зробити свій вибір завдяки аналізу інформації.

Функціональне зв`язування : допомогти людині знайти ціль і функцію, щоб її активізувати. Нприклад, возити дитину в школу, стати волонтером.

Соціальне зв`язування: допомогти постраждалому, забезпечити контакт і підтримку. Людина може в кризі захотіти бути на самоті. Самотність часто і є результатом кризової ситуації. Легше справлятися, якщо хтось є поруч. Розповідь про труднощі допоможе людині уявити собі, що відбувається, перестати постійно повертатися думками до одного і того ж, дасть розуміння того, на що не звертав уваги чи не зміг раніше оцінити.

Особистісне зв`язування: виявити у людини те, що не змінилося після кризової ситуації.  

Часове (історичне) зв`язування: допомогти людині зв»язати хід подій -  що відбувалося «до події» - «під час події» - «після події»; дати людині надію, проговорити її плани на майбутнє.

Під час кризи людина може потрапити  в так звані «кола уразливості». Попадання в «коло уразливості» може свідомо чи несвідомо вплинути на людину, що додатково буде спонукати людину сприймати ситуацію травматичною. Це те, що допоможе спеціалісту виявити рівень травматизації постраждалого та оцінити можливості своєї травматизації. «Кола уразливості» - це можливість звернути увагу на тих, кому також потрібна допомога, хто опосередковано переживає травматичну ситуацію.

«Кола уразливості» характеризуються фізичним та психосоціальним аспектами, а також допомагають визначити групи ризику серед населення, кому може знадобитися ваша підтримка та допомога як спеціаліста.

Фактор фізичної близькості відносно місця подій (георафія)

  

Соціально-психологічний вимір:

Психосоціальні зв»зки мають більше значення, аніж фізична близькість. Людина, яка бачила загибель чи була присутня в епіцентрі подій менше травмована, аніж друзі чи колеги самого загиблого чи того, хто пережив трагедію.Статистика(дані ізраїльських колег): на 1 людину, яка отримала фізичну травму, припадає 21 людина, яка отримала психічну травму.

 Групи ризику: включення особистих переживань щодо травматичних подій, які переживають інші люди

Важливо пам»ятати! Травматичну роль в кризовій ситуації відіграє особиста історія конкретної людини. В залежності від цієї історії людина може опинитися в епіцентрі травматизації. Розуміння ролі психічного включення в ситуації кризи дасть можливість людині розуміти причини своїх переживань і відповідно можливості з цим щось робити.

Хотілось би звернути  увагу, що поняття «криза» - це гостра ситуація для прийняття якогось рішення, поворотний пункт, важливий момент в житті людини. Криза в перекладі з грецької (krineo) означає розділення доріг; в китайській мові позначається двома ієрогліфами, один означає «небезпеку», другий – «можливість»;

Що це означає? У кожного є свій вибір – це перше. Друге -  надія є.

Від травми – до нових можливостей! Від травми – до надії! Це основний посил як для  спеціалістів, які допомагають, так і для людей, які потребують допомогу.

Поняття «криза» може і не мати негативного звучання. Та якщо обставини, що викликали кризу, не змінюються і при цьому дорослий чи дитина не отримує ніякої психологічної підтримки, негативні переживання кризи демонструють здатність до кумуляції (накопиченню і посиленню). Деякі види кризи можуть викликати психічну травму чи пошкодження базових структур особистості, афективних і когнітивних систем на всіх рівнях, починаючи з фізіологічних механізмів і закінчуючи загальною картиною світу та образом Я.

3.2. Криза втрати та розлуки

Основні види кризи: кризи розвитку (вікові), криза стосунків, криза стану душі, кризи втрат та криза смислу життя. Драматичність ситуації полягає в тому, що існує можливість того, що в житті людини одночасно проявляються усі види кризи, а вона не готова до цього. Готовність і знання того, що така ситуація можлива – допоможе людині шукати пояснення і нові смисли в житті та в ситуації, що склалася. 

Нестандартна ситуація для однієї людини буде сприйматися як криза, хоча для іншої людини дана ситуація не буде кризою. Багато залежить від життєвого досвіду, який може допомогти людині впоратися з ситуацією. Однак, навіть, якщо криза не є несподіванкою і людина має життєвий досвід, вона може опинитися в складній ситуації і випасти зі звичного життя. Оскільки одна криза може накладатися на іншу кризу, яка не вирішена, це тільки  підсилює страждання та невпевненість.

Найскладнішими є звісно кризи втрати та розлуки. У випадку бойових дій вимушені переселенці не тільки можуть зазнати втрати близької людини, але й розлука з домівкою, друзями  – це також криза. Особливо даний аспект стосується тих випадків, коли батькам доводиться вимушено за даних обставин розлучатися з дітьми. Це достатньо травматичне переживання для обох як для батьків, так і для дітей. Необхідно розуміти, які процеси можуть запускатися в таких ситуаціях.

Втрата – це переживання, людський досвід, пов»язаний зі смертю близької людини. Смерть перед людиною постає з двох позицій: з одного боку – це втрата близької людини; з іншого - переживаючи смерть близького, людина починає усвідомлювати, що вона смертна, а це додатково травматизує людину. Народжуються фантазії, людина намагається домислити перерваний ряд подій. Ці фантазії потім переходять в нічні кошмари. Людина не в змозі розкрити комусь свої почуття, страхи, почуття вини, які часто виникають після смерті рідної людини.

При кризі втрати присутні змішані емоції: від пригніченості і печалі до гніву і розпачу. Ніколи не відомо як людина буде реагувати на ситуацію втрати: буде вихлюпувати свої емоції чи переживати їх «в собі», коли зовнішньо горе не виражається і деякі стадії можуть бути непомічені оточуючими.   

Умовно виділяють декілька стадій переживання втрати:

Перша стадія - Шок. Характеристика: тотальне емоційне заперечення. Людина ніби включає «автопілот», який дозволяє людині ще якийсь час жити так, як вона жила до події. Причому людина в житті практично не бере участь. Цей стан може тривати від кількох секунд до кількох тижнів.

Друга стадія – Злість і відчуття несправедливості. Характеристика: людину мучить питання – чому це відбулося саме зі мною? Людина хоче когось звинуватити, з»являється агресія і ворожість стосовно оточуючих. Це може бути образа на померлого за те, що він пішов і покинув, або гнів на тих людей, хто не спас, чи на ситуацію, яка спричинила смерть. Це емоційна потреба, вона не піддається логіці. В цей період можуть виникати соматичні симптоми: проблеми з травленням, сном і концентрацією уваги. Може здаватися, що померла людина присутня поруч. Такі «марення» лякають оточуючих, особливо, коли про померлу людину говорять в теперішньому часі, а не в минулому. Однак, цей стан природній. В горі у людини виникає захисна реакція: людина відмовляється приймати реальність і визнавати те, що сталося.

Третя стадія – Печаль і сум. Характеристика: відчуття самотності і депресії. Може виникати компульсивна потреба повернути минуле як спосіб заперечити те, що відбулося. Людина занурюється у спогади. Це важлива стадія переживання горя, яка може бути дуже особистою.

Четверта стадия -  Відновлення. Характеристика: Життя починає поступово входити в своє русло і до кінця першого року можна вже надіятися на відновлення. Але для декого може знадобитися і більше часу – інколи 2-3 роки.

4. Механізми психологічного захисту в кризових ситуаціях та при травматизації.

Людина усіма можливими способами захищається в кризових та травматичних ситуаціях. Первинний захист відбувається на рівні фізичному – людина рятує своє життя. Однак, існує й інша загроза – загроза психіці, і від цього також залежить життя людини. 

Поняття психологічного захисту - це важлива форма реагування свідомості людини на психічну травму. Чим міцніший захист, тим більша можливість людини адаптуватися до критичної ситуації. Однак, травма викликається не лише зовнішніми подіями. Людина може своєю уявою посилити та подовжити травму. 

Що робить наша психіка в небезпечних ситуаціях? Першим захистом людини – є страх. Подразники можуть бути настільки сильними, що виникне страх. Фактично підготовка у вигляді страху – це остання лінія захисту. Страх – це те, що може врятувати життя людині чи вберегти від необдуманих вчинків.

4.1. Основні механізми захисту психіки при гострій травмі:

Уникання – свідоме відсторонення від тривожної інформації, відволікання уваги від усвідомлених емоцій та конфліктів. Людина створює ілюзію, що більше такого не трапиться і тяжке переживання втрачає свої складові.

Блокування – гальмування, затримка (часто часова) емоцій, думок чи дій, які викликають тривогу.

Заперечення – невизнання, заперечення ситуації, конфлікту, ігнорування болючих фактів, тобто реальності. 

4.2. Група способів захисного реагування, які є механізмами розрядки негативної емоційної напруги: 

Реализація в дії (acting-out) – афективна розрядка через экспресивну поведінку.

Соматизація тривоги чи якогось заперечного афекту проявляється в конверсійних чи психовегетативних синдромах, завдяки трансформації психоемоційної напруги сенсорно-моторними актами.

Регресія – повернення до більш ранніх, інфантильних реакцій, які проявляються в демонстрації своєї безпорадності, залежності, «дитячої» поведінки з метою зменшити тривогу і втеча від вимог реальної дійсності.

Фантазування – людина прикрашає себе і своє життя, піднімає почуття власної цінності і контролю над оточуючими.

Втеча в хворобу – людина відмовляється від відповідальності і від самостійного вирішення проблем, виправдовує хворобою свою нездатність, шукає турботи завдяки ролі хворого.

4.3. Класифікація механізмів захисту психіки людини, які допомагають справлятися з тривогою.

Примітивні захисні механізми (порушують зв»язок з реальністю):  заперечення, всемогутній контроль, примітивна ідеалізація та знецінення, проекція та проективна ідентифікація, регресія, розщеплення Я, дисоціація.

Вищого порядку (зрілі) захисні механізми: витіснення, ізоляція (афекту), інтелектуалізація, раціоналізація, моралізація, поворот агресії проти себе, зміщення, реактивне утворення, ідентифікація, відігрування. А також сублімація та гумор як механізм подолання тривожних ситуацій.

В момент травматизації, коли потужні подразники пробивають захист психіки, людина починає користуватися примітивними механізмами захисту, знайомими їй з дитинства.

Прості механізми захисту, які можуть переважати в кризових ситуаціях:

  1. Розщеплення. Розділення емоцій Я на хороші і погані під впливом вини і тривоги – інша людина сприймається або хорошою, або поганою.
  2. Дисоціація з певними ознаками: звужена увага, розсіяність, деперсоналізація – втрачений зв»язок із самим собою, з навколишнім світом, амнезія (неможливість впустити в свідомість щось жахливе)
  3. Проекція: процес, в результаті якого внутрішні неприємні почуття (злість, агресія) помилково приймаються як такі, що прийшли ззовні. Допомагає подолати власну тривогу чи страх – прибирає все погане, що є в особистості і з чим людина не в силі впоратися. Наприклад: це не я злий.
  4. Проективна ідентифікація: людина не лише проектує свої негативні почуття на іншу людину, а й змушує (провокує) її вести себе відповідно до цих емоцій. Наприклад: це не я злий, це він на мене кричить і злиться.
  5. Ідеалізація та обезцінювання
  6. Всемогутній контроль

4.4. Механізми захисту психіки у дітей, що допомагають справитися з  тривогою.

Звернемося до Анни Фрейд представника теорії Егопсихології. Стабільність людини залежить від адаптації Я до зовнішнього світу. Адаптація залежить від механізмів захисту, яких в процесі розвитку досягає Я людини. Працюючи з дітьми, А.Фрейд відзначила, що діти в основному захищаються від афектів, тобто відкидають такі похідні афекти, як любов, ревнощі, ненависть, гнів чи лють. Це допомагає їм знімати тривогу.

Можливі види захисту від афектів:

1) Заперечення в фантазії. Наприклад, в дитячому будинку дитина фантазує, що скоро за нею приїдуть батьки.

2) Заперечення в слові: дитина каже, що вона цього не робила і вірить у це.

3) Заперечення в дії: дитина програє тривожну ситуацію в рольових іграх. Наприклад, діти пережили пожежу в школі, вони можуть погратися в пожежників і гасити вогонь; дитина сходила до лікаря і потім грається в лікаря.

3) Обмеження Я: дитина намагається не допустити небезпечну ситуацію, тому займає пасивну позицію, відбувається гальмування в дії та мисленні

4) Ідентифікація з агресором

5) Форма альтруїзму: переживання емоцій через іншу людину.

5. Що треба знати про травму? 

Інколи в житті людини трапляється «щось», що ставить її в інший вимір буття і подальшого життя. В таких випадках кажуть: людина в стресі чи переживає кризу. Однак, у будь-якому випадку – це все є травмою. Ми можемо забути про те, що нас травмувало (йдеться про психічні аспекти травматизації) та це «щось» ніколи не забуває про нас. Тому, якщо ми хочемо зберегти своє життя не тільки фізично, а й психічно треба розуміти, що таке травма і яким чином можна з цим впоратися.

5.1. Що таке травма?

Поняття «травма» (з грецької) означає рану, але має ще значення «пронизувати» і «протикати наскрізь». 

Травма (словник Лапланша і Понталіса): це подія в житті людини, яка викликає особливо сильні переживання і робить неспроможною її на адекватні реакції; це потрясіння і стійкі патогенні зміни в психічній організації, які породжує ця подія. Травматизм характеризується припливом збуджень (напруги), які перевищують психічну витривалість людини, тобто здатність психіки впоратися з таким напруженням та перепрацювати їх.

Також термін «травма»  використовується для опису емоційного стану дискомфорту, який  пов»язують зі стресом. Травму можуть викликати неприємні спогади про пережиту катастрофу чи трагічні події, які порушили почуття безпеки та цілісності людини. При травмі власних зусиль для подолання цієї ж травми виявляється недостатньо для того, щоб пережити новий досвід.

Отже,  травма може бути як результатом стресу та кризової ситуації, так і його причиною. 

Травмована особа – це людина, яка зазнала однієї чи кількох травм, та отримує важкий, емоційно болючий, шокуючий або неприємний стресовий досвід, що може мати тривалі психічні та фізичні наслідки.

Типи травматичних ситуацій:

  1. Короткострокові, несподівані події: сексуальне насилля, природні катастрофи, ДТП, снайперська стрільба
  2. Постійний і повторний вплив травматичного стресора - серійна травматизація чи подовжена травматична подія: повторне фізичне насилля, бойові дії.

Перелік симптомів, які є звичайними і нормальними реакціями на травматичні події чи ситуації:

• Тривога, що ситуація повториться або буде втрачена здатність контролювати ситуацію,

страх імовірної втрати близьких.

• Безсилля і відчуття, що ви перевантажені ситуацією, не здатні допомогти або врятувати

себе та інших.

• Безпорадність, оскільки ніхто не може захистити вас та інших людей, а ви не в змозі

змінити ситуацію.

• Гнів на тих, хто спричинив інцидент або ситуацію, звинувачення у несправедливості,

в тому, що це трапилося з вами.

• Почуття провини через те, що ви живі, а інші ні, або через те, що ви не були добре

підготовлені для допомоги іншим.

• Сором за внутрішні переживання, за безпорадність, засмученість, за вашу реакцію

на ситуацію.

• Скорбота через те, що сталося і що люди померли.

• Зазнання матеріальних чи моральних збитків і страждання стосовно цього.

• Зміна відчаю надією на краще.

Переживання тривожної події не обов’язково травмує.

У випадку травматичної події необхідно розділяти:

- Що вібувається?

- Яку інтерпретацію ми робимо стосовно того, що відбувається

Травматична подія – це небезпека.

Небезпека – це загроза нашому життю і життю інших людей.

Що породжує травму? - Безпорадність

Травма триває допоки людина відчуває себе безпорадною.

Безпорадність = загроза існуванню + страх

Травма: страшна загроза + безпорадність

Будь-яка подія може бути чи травматичною чи не травматичною.

Сама подія не є травматичною, травматичним є її сприйняття, враження.

Травма  = подія + їїсприйняття

Травматична подія триває секунди, допоки виникає безпорадність. Інтерпретація цієї події може тривати роками.

Травматичними є такі переживання, які за короткий час забезпечують надзвичайно сильний приріст подразників, які перепрацювати нормальним способом не вдається. Будь-яке сильне емоційне переживання зайшовши в психіку нікуди не зникає.  Воно може трансформуватися в тяжкі негативні переживання, в паталогічні психічні і психосоматичні феномени. Травма викликає вулканічний афект і руйнує зв»язки між самою подією і образною основою. Пережитий травматичний досвід в такому випадку не попадає в психічний процес, де він би міг бути перероблений в образи, де могли би бути знайдені слова для розуміння того, що сталося. Замість цього відбувається афективне та асоціативне блокування. Афект і уявлення розриваються. Після цього людині важко знайти смисл елементам свого сприйняття. Психіка розщеплюється. До цього призводить не сама травматична ситуація, а страшний смисл, який цій події знаходить людина.

4.2. Як можна допомогти людині, що пережила травматичну подію?

Отже, при травмі людина відчуває себе самотньою, безпорадною та сплутаною.

 Що ми можемо зробити в такій ситуації?

Як при першій допомозі, так і при подальшій підтримці ми можемо:

Самотність: сказати людині, що вона не одна і поруч є ви і ви разом зараз щось будете робити. Важлива роль і соціальної підтримки– це звичайна доброта і турбота, яку людина отримує від членів сім’ї, друзів, колег, вчителів тощо.

Важливо дати людині знання: в такому стані треба йти до людей і звертатися за допомогою

Безпорадність: не потрібно лише заспокоювати людей. Людину потрібно включати в діяльність, активізувати. Наприклад, не дати  пити чай людині, а запропонувати самому взяти собі пити те, що вона захоче (чай, воду, молоко).

Важливо дати людині досвід: необхідно щось зробити для себе.

Сплутаність: говоріть в трьох часових рамках (минуле, теперішнє і майбутнє). Наприклад, склалася складна ситуація і ви вимушені були переїхати, зараз ми з вами з»ясуємо, що ми зараз (сьогодні) можемо зробити, щоб полегшити ваш стан (знайти родичів, лікаря необхідного тощо) і що ми будемо робити буквально з завтрашнього дня (йдемо до лікаря, дзвонимо до сестри тощо).

Важливо показати людині  перспективу і надію: зв`язати подію, що відбулася, в часі.

Чи можливо упередити подальшу травматизацію? Необхідно перепрацювати такі негативні змісти. Це можливо шляхом вербалізації – виговорювання. Сильні потоки афекту (емоції) перепрацьовуються за допомогою процесу символізації та інтегруються завдяки структурі мови в розповідь. Дуже часто психіка не в стані одразу символізувати нестерпні події, які виникають. Можна ставити людину в активну позицію і попросити, щоб вона розказала свою версію того, що відбувалося. Не треба розпитувати людину про її переживання. Лише згодом, коли людина побудує розповідь неперервну в часі, можна буде працювати і означувати почуття, які виникали під час події.

«Історизація» травми - виговорювання та осмислення події:

-       це невідкладна психологічна допомога при психичній травмі

-       не є терапією і не ставить перед собою ціль  терапевтичних завдань

-       спрямована на мінімізацію тяжких психічних травм

Основна задача: створити безпечне місце і простір для людини, щоби вона могла виговоритися, символізувати та перепрацювати негативні переживання шляхом вербалізації . Раніше почати виговорювання - краще для постраждалих

Оптимальний час для виговрювання: 48 годин після отриманої психічної травми.

Задача виговорювання: не встановити істину подій, які відбулися, це не огляд ситуації, не прес-конференція і не дискусія.

Суть виговорювання: дати можливість людині розповісти свою історію і бачення тих подій, які відбувалися. Спостерігаємо ми одне, але оцінюємо те, що відбувається по-іншому – суб`єктивно. 

Важливо пам»ятати як спеціалісту, який допомагає, так і постраждалим:

1. Будь-яка ситуація рано чи пізно закінчиться

2. Визначивши «розриви» та «кола вразливості» для себе – це можливість зрозуміти, що відьбуваєт ься і яка допомога та підтримка потрібна вам і людям, яким ви допомагаєте

3. Ви нормальні – це ситуація ненормальна

4. Вписати травму (травматичну подію) в свою особисту історію. Створити свою унікальну історію: зв»язати її в часі, надати події свій сенс та знайти контроль над ситуацією.

Приклад: жінка народжує – це травматично. Як вана з цим  справляється? – вона розповідає про те, як вона народжувала – і таким чином є активною в ситуації. Вона творить свою розповідь і контролює її, тобто контролює свої переживання (емоції).

 

Заключення

Надані знання мають як діагностичну, так і допоміжну дію. Спеціаліст може використовувати їх як для навчання людей, які звертаються по допомогу, так і для розуміння того, в якому стані прийшла людина. Дані знання також допоможуть спеціалісту розуміти і те, що відбувається з ним, коли він працює з травмованими людьми. 

Треба розуміти:

-       Що відбувається, коли ми потрапляємо в стресову, кризову чи травматичну ситуацію і як це може впливати на нас, на наших дітей і на інших людей?

-       Чи можемо ми дати підтримку і допомогу іншим?

Треба знати:

-       Ми можемо допомагати навіть тоді, коли інші не підозрюють, що така підтримка надається.

-       Звернувшисьс за допомогою – ви можете допомогти і собі, і іншим. Спочатку багато хто говорить, що психолог не потрібен. Психолог не творить чудеса, але він допомагає опанувати ситуацію, в якій  опинилися травмована людина чи навчити людину справлятися самій в такій ситуації.