Світлана Уварова: "Трагічний вимір Едипа на перетині часів"

Для психоаналітиків ім’я Едипа є не лише назвою основного концепту, а й метафорою психоаналітичної практики, оскільки Едип уособлює «хворобу знання» – те, на чому базувалася психоаналітична революція ХХ століття, а також тотожність абсолютного знання і сліпоти. Мабуть, не можна краще висловити поєднання психоаналітичної теорії та етики. Тому Едип – з будь-якого погляду – наш психоаналітичний герой.

Однак може виникнути питання, чому ми знову звертаємося до Едипа, адже давно вже стало загальним місцем, що в наші дні в психоаналітичній практиці сучасний Едип найчастіше ховається під маскою Нарциса. Ця ідея також звучить у твердженнях різних експертів і фахівців у галузі соціальних наук про те, що сучасний світ охопила епідемія «цифрового аутизму». Це можна уявити таким чином: тисячі мільйонів Нарцисів на планеті вдивляються в гладь своїх екранів (як колись прекрасний Нарцис не міг відвести погляду від свого відображення на гладі озера). Ці зачаровані власними екранами Нарциси, які потонули в Уявному безмежному світі «мережі», вже не можуть «спливти» у Реальному, перестають бачити оточуючих, встановлювати стосунки з живими людьми, надаючи перевагу віртуальним зв’язкам. Це також не дозволяє переходити до регістру Символічного. Уся ця сукупність веде людство до неминучого вимирання і начебто абсолютно нівелює значущість Едипова комплексу як основи соціального устрою. Однак події останніх років (як військові дії, що розпочалися в Україні, так і події, що стрясають світ сьогодні) змушують і зобов’язують нас знову звернутися до універсального міфу про Едипа й подивитися на нього крізь призму сьогодення.